Після весілля Сергій та Юля залишилися жити у батьків Сергія. Так було простіше та набагато дешевше. Думали, що це ненадовго і з часом вдасться купити власну квартиру, але, як відомо, немає нічого постійного, ніж тимчасове.

Ось вже й син у школу пішов, а перспективи мати житло так і залишилися перспективами.

І раптом успіх повернувся у бік подружжя. Сергію запропонували гарну роботу у столиці з дуже солідною зарплатою.

Єдине, що затьмарювало щастя: чекала тривала розлука. Житло Сергію фірма обіцяла надати не раніше, ніж за півроку.

Особливо засмутилася Юля: не уявляла, як житиме без чоловіка цілих шість місяців!

Сергій її заспокоював:

– Юля, кохана, не переживай! Я приїжджатиму! Часто! Ти навіть засумувати не встигнеш!

– А син? – схлипувала дружина.

– З ним все буде гаразд!

– Запевняв чоловік.

– Тільки уяви, як він зрадіє, коли отримає в подарунок новий телефон! І потім: якщо я таки поїду, через пару років ми точно квартиру купимо! Погодься, є заради чого потерпіти.

І Юля погодилася.

Сергій поїхав, залишивши дружину із сином у своїх батьків.

Спершу приїжджав дуже часто. Потім – все рідше і рідше.

Юля переживала. Відчувала щось не так. І вирішила їхати до чоловіка, незважаючи на його протести, на кшталт: «Я ще погано облаштувався»…

Приїзду сім’ї Сергій зрадів. Начебто. Але вже за кілька тижнів Юля зазначила, що чоловік сильно змінився.

Якщо раніше був уважним і дбайливим, то тепер ніби не помічав Юлю, не цікавився її проблемами, жодного разу не приголубив сина. Весь час був чимось незадоволений, сердився через всяку нісенітницю.

А ще дуже багато працював, навіть ночами. Такого завзяття до роботи Юля у чоловіка раніше не помічала. Хотіла поговорити з ним про все, але Сергій її випередив.

Якось увечері сам почав розмову:

– Юлю, я більше так не можу.

– Ти про що, коханий?

– Розумієш, – чоловік помітно хвилювався.

– Я втомився обманювати…

У Юлі все похололо всередині…

– Ти пробач мені, – продовжував чоловік, важко підбираючи слова.

– Але… у мене є інша жінка…

Юля не просто розгубилася, вона буквально застигла… Нічого подібного вона не очікувала почути.

Бачачи, що дружина мовчить, Сергій вирішив сказати все й одразу:

– Вона молодша за мене на десять років… І… вона вагітна… від мене.

Юля мовчала. Вона просто не знала, що сказати.

А Сергій продовжував:

– Розумієш, я люблю тебе та нашого сина. І не хочу з вами розлучатися. Але й та жінка мені дуже дорога. До того ж вона чекає на дитину. Я не можу її покинути.

– І що ти пропонуєш? – Видавила з себе Юля.

– Нехай все залишиться як є. Просто тепер мені не доведеться обманювати.

– Тобто ти хочеш мати дві сім’ї та просиш моєї згоди? Так чи що?

– Ну майже…

– Але це немислимо…

– Чому? Адже я чесно зізнався. А міг обманювати тебе, як усі це роблять.

– Виходить, що я дякувати тобі повинна?

– Ні. Просто хочу сказати, що ти, звичайно, маєш повне право кинути мене. Що тобі це дасть? Повернешся в наше село, переживатимеш і ледве зводитимеш кінці з кінцями.

Навіщо все це? Адже ми можемо жити як жили. Разом. Тут. Ну, а те, що в мене є жінка з дитиною, ти… поступово забудеш.

– Ти серйозно?

– Юля не вірила ні своїм вухам, ні очам.

– Ти сам себе чуєш?

– А що такого? Розумію: ситуація неординарна. Але ж я пропоную рішення, яке всіх влаштує.

– Усіх? Тобто тебе, цю твою, і мене?

– Тебе особливо.

– Невже?

– Звичайно. Я ж знаю, як ти любиш мене, як за сина переживаєш. Я зовсім не хочу робити тобі важко. Навпаки…

– Я зрозуміла, – Юля остаточно опам’яталася. – Ти дбаєш про моє щастя… Дякую тобі, дорогий… Ну тоді, якщо вже у нас вечір одкровень, можу я в тебе запитати?

– Звичайно! – Зрадів Сергій, побачивши, що дружина нарешті вступила в «переговори».

– Як ти поставишся до того, що я тепер житиму не тільки з тобою?

– В якому сенсі?

– В прямому. У мене теж є залицяльник. І вже давно. Народжувати від нього я, звичайно, не збираюся, але зустрічатися ми тепер можемо?

– Ти що? Як ти смієш навіть думати про це?

– Ой, – усміхнулася Юля. – А що таке? Адже я чесно зізналася і зовсім не хочу зробити тобі важко. Просто заздалегідь застерігаю про умови нашого спільного проживання.

– Якого проживання? Та я після цього жодного дня з тобою не залишусь! – вигукнув Сергій.

– Завтра ж подам на розлучення!

– Подавай, – спокійно відповіла Юля.

– Це буде найправильніше рішення…

КІНЕЦЬ.