У мого нареченого є рідна сестра. Віка все мріяла, щоб її брат одружився з її подругою дитинства – Олею. Оля з Вітею навіть зустрічалися з молодості, але до серйозних стосунків справа не дійшла. Зате улюбленим заняттям дівчат було вигадувати плани по возз’єднанню Олі і Віті.

З моєю появою в житті Віктора, до планів приєдналися і підступні ідеї, як розлучити нас, щоб повернути Віктора в загребущі ручки Ольги. З цієї причини у нас з Вікою були досить неприязні стосунки. Мама мого нареченого, надивившись на ставлення своєї дочки до мене, повністю розділила її точку зору і винесла свій вердикт: я її синові – не пара.

Дивне затишшя перед весіллям мене насторожило. Останні два тижні не було жодного дзвінка ні від Віки, ні від Олі.

Напередодні весілля на моїй машині завила сигналізація, я спустилася до під’їзду і побачила там дівчинку, яка плакала і говорила, що під моєю машиною котик. Я вирішила допомогти дівчинці, заглянула під машину, але кота там не було. Я встала і озирнулася – дівчинка зникла. Знизавши плечима, я повернулася додому.

Вранці я виявила, що моя весільна сукня порізана на смужки. До мене прийшли візажист і перукар, а я сиділа і плакала. Я була впевнена, що коли виходила ввечері до машини, в тут побувала Валя – у неї є ключі від квартири брата. У мене промайнула думка: я не дозволю цим недалеким зірвати мені весілля!

Я перетрусила весь свій гардероб і вибрала вечірню сукню червоного кольору. «У ній і піду під вінець» – вирішила я. Ми на ходу придумали новий макіяж і зачіску. Коли я подивилася на себе в дзеркало, побачене мені сподобалося: червоний пасував до мого рудого волосся набагато більше, ніж білий. Прийшли подружки і ми з ними поїхали в загс.

Там Вітя, побачивши мене, змінився в обличчі. Він підійшов до мене і дав добрячого ляпаса, під радісний сміх сестри і Олі, яку ніхто не запрошував. Весілля не відбулося.

Не отримавши від Віті жодних пояснень, я зібрала речі і повернулася до мами. Тільки вдома я натрапила на повідомлення в соцмережі, воно було від невідомого мені чоловіка і вже прочитано, але не мною: «Я знаю, ти виходиш за нього через гроші. Я, бідний студент, не зможу тобі дати те, чого ти гідна.

А ще я знаю, що ти любиш мене. Наша ніч на твоєму дівич-вечорі була незабутньою. Прошу тебе – в знак нашої любові, не одягай білу сукню. Будь-яку, але не білу. Моє серце і так розбите, не відмов в останньому проханні.»

Я все зрозуміла: це справа рук Віки і Олі, це вони все підлаштували! Я витерла сльози і повернулася до Віті. Двері мені відкрила Олена, загорнута в один рушник. Вона сказала: – Вітюш, тут твоя колишня. Запросимо її на весілля? І засміялася.

Я вибігла з дому свого коханого і не знала, куди йти. Ноги самі принесли мене в наш з улюблений бар. Ви не повірите – Вітя був там. Сидів за столиком і пив на самоті. Серце радісно тьохнуло – він не був з Олею! Він розповів, що прочитав повідомлення вранці і не хотів вірити написаному. А залізти в мій планшет його надоумила сестриця.

Я все йому пояснила, притягла його до нього додому, цієї мерзотниці там вже не було, і показала йому порізану сукню. Вітя вмить протверезів і пішов до сестри розбиратися. Ми знову подали заяву, цього разу вирішивши просто скромно розписатися і полетіти в медовий місяць. Нехай сестра нареченого кусає лікті!

КІНЕЦЬ.