–А я тобі теж дочка, між іншим! Але ти все робиш тільки для неї, на мене тобі з дитинства було начхати, – ридала сестра, притискаючи до себе перелякану і теж кричущу дочку. – Про мене ти подумала? Я там живу в чужій квартирі, бо грошей на свою немає, а ти з панського плеча відписуєш машину сестрі. Це не чесно!

Сестра три роки не приїжджала у наше місто, завжди відповідаючи, що дуже зайнята на роботі, та й у сім’ї все дуже складно. Але як тільки дізналася, що мама переоформила на мене машину, то одразу в неї всі справи скінчилися – приїхала зі мною та мамою лаятися, що її обділяють “як завжди”.

Я у сім’ї молодша дитина, є ще моя сестра Таня. У нас із нею різниця у два роки, але вона дуже любить повторювати, що я їй все дитинство зіпсувала. Мама з бабусею розповідають, що сестра з перших днів ревнувала мене до батьків. Вже не знаю, як воно там було в перші дні, але у свідомому віці я не помічала для себе якихось особливих умов та потурання з батьківського боку.

Батьки жодної з нас ніколи не виділяли особливо. Обидві отримували й подарунки, і ляпасів, якщо раптом десь натворили справ. Одяг нам купували разом, іграшки та частування теж. Індивідуально було лише день народження. Але й там дотримувались балансу – якщо сестра отримувала в подарунок книгу та шоколадку, мені теж не варто було сподіватися на велосипед чи новий телефон.

Однак Таня постійно вважала, що все найкраще дістається саме мені – у мене і сукня нарядніша, і книжка цікавіша, і в кут мене ставили в найкрасивіший. Маячня, звичайно, але сестра щиро вірила у власну оману. Вона чомусь воліла забувати, що коли мені купили ту гарну сукню, вона випросила у батьків нові джинси. А що прожили у неї вони лише місяць, а потім вона їх убила в мотлох, так вона взагалі не згадує.

Зрозуміло, що на ґрунті таких дитячих спогадів стосунки у нас були прохолодні. Сестра завжди стежила, щоб не дай боже мені зайвої цукерки не перепало. І цим вона займається досі, хоч давно вже не живе з нами під одним дахом.

Три роки тому сестра вийшла заміж, і вони з чоловіком поїхали шукати щасливого життя у сусідню область. Начебто не надто далеко, але щодня не накатаєшся. Потім у них з’явилась дитина, і вона майже перестала показуватися у мами. Мама сама їздила відвідувати онуку та допомагати дочці.

Допомога сестрі везлася цілими багажниками – мама привозила туди овочі та фрукти зі своєї дачі, консервацію, пиріжки та інше. Грошима сестру мама теж не ображала.

– Не розумію, як вони виживають, – засмучено розповідала мама після приїзду додому. – Зять працює через день, тільки на квартиру і вистачає. Дзвонила сваха, каже що вони теж до них постійно їздять з допомогою. Вже не знаю, чого вони там возять – як не приїду, так у них пусто.

Допомагала вона так майже півтора року. Потім сестрі вдалося влаштувати дитину до садочка і вийти на роботу. Зовсім мама допомагати не припинила, але стала їздити рідше, може кілька разів на місяць. Сестра не показувалася в неї, тільки дзвонила і скаржилася, як важко їй із чоловіком та дитиною живеться.

При цьому її зовсім не цікавило, як ідуть справи у мами. Коли мама три місяці тому потрапила до лікарні, сестра навіть не подумала приїхати, хоча привід був серйозний – інсульт. Прогнози лікарі давали не найоптимістичніші.

– А що я зможу зробити? Там лікарі, вони допоможуть, – роздратовано відповіла вона мені, коли я запитала, чи не збирається вона відвідати маму. Я натякнула, що непогано б взяти участь фінансово, бо безкоштовна медицина у нас тільки на словах, але сестра зробила вигляд, що не зрозуміла.

Коли я мати забрала додому, в неї погано слухалася половина тіла. Лікарі говорили, що є високі шанси на майже повне відновлення, але це займе час і доведеться докласти багато сил. Я почала доглядати майже лежачу маму. Дещо вона могла зробити сама, але для повноцінного життя цього було дуже мало.

Роботодавець пішов мені назустріч і дозволив через сімейні обставини попрацювати з дому. Втрачати заробіток я не могла, інакше нам не було на що жити. Так, було важко поєднувати роботу та догляд за хворою людиною, але вибору не було.

Сестра, яка сама не дзвонила майже, а чекала маминого чи мого дзвінка, вдавала, що нічого не сталося. Хоча я особисто писала про стан мами. Пропозиції допомоги навіть із ввічливості не прозвучало. Я вже не витримала в якийсь момент і запитала, чи не хоче вона приїхати допомогти мені, щоб я хоч на кілька днів звільнилася і змогла зайнятися своїми справами.

– Ти що! У мене тут взагалі робота, сім’я, дитина – куди я поїду? Та й не відпустить мене ні чоловік, ні начальник!
Більше я цю тему не порушувала і сама з сестрою не зв’язувалася, мені все було зрозуміло.

Нещодавно мама вирішила, що настав час переоформити машину на мене. Сама вона тепер ще дуже скоро сяде за кермо, якщо сяде взагалі. Для мене це переоформлення машини нічого не змінювало, за великим рахунком. Я і так могла на ній їздити, а продавати ми її поки що не плануємо. Але займатися документами було набагато простіше власнику.

Проте це дуже багато важило для сестри, як виявилося. Не знаю, в якому контексті в них зайшла розмова за машину, але Таня дізналася, що мама переоформила її на мене. І тут відбулося диво – чоловік і начальник в одностайному пориві змилостивилися над сестрою і вона, прихопивши дитину, приїхала провідати маму.

Як сестра довкола мами пурхала, якусь бурхливу діяльність розвела, я описувати не буду. Але я тільки дивувалась, де ж вона зі своєю турботою та увагою раніше була. Мене вдома майже не було. Я скористалася приїздом сестри та зайнялася своїми справами, які вимагали моєї довгої відсутності вдома. Повернувшись одного дня додому я потрапила на драматичну частину скандалу.

– …а я тобі теж дочка, між іншим! Але ти все робиш тільки для неї, на мене тобі з дитинства було начхати, – ридала сестра, притискаючи до себе перелякану і теж кричущу дочку. – Про мене ти подумала? Я там живу в чужій квартирі, бо грошей на свою немає, а ти з панського плеча відписуєш машину сестрі. Це не чесно!

Якби в неї на руках не було дитини, я б дала сестриці ляпаса. Вона здогадалася влаштувати істерику людині, яка нещодавно пережила інсульт. І чому? Через машину!

– Може ти на неї й квартиру вже переписала? – Не заспокоювалась сестра, не помічаючи того, що я вже вдома і все чую.

Мені коштувало величезних зусиль спокійно взяти її під лікоть і вивести з маминої кімнати. Хотілося надавати їй ляпасів, але не хотілося ще більше лякати племінницю. Сестра вирвалася, почала хапати свої речі, запихати їх у сумки, я їй не заважала, навіть говорити нічого не стала. Увечері вона поїхала, навіть не зайшовши до мами попрощатися.

Проте вже тиждень їй пише, чогось вимагає. Мамі не можна нервувати, я номер сестри заблокувала, щоб мама вкотре не засмучувалася. Думаю взагалі їй поміняти номер.

Я й раніше сестру недолюблювала, а після її останнього вчинку між нами взагалі провалля пролягло. Сподіваюся, у неї вистачить мізків більше не траплятися мені на очі, у мене не така залізна витримка.

КІНЕЦЬ.