Марина стояла біля плити і смажила млинці. Скоро чоловік прийде з роботи і вони всією родиною вечерятимуть.

Дивно, що Славко сьогодні так тихо грається у своїй кімнаті? Зазвичай, коли Марина його улюблені млинці смаже, синочок крутиться поруч, в очі їй заглядає і просить:

– Мамо, можна ще один млинець?

Марина дає йому, Славко вже здається об’ївся, але незабаром він підходить знову, і з явною насолодою, розтягуючи кожен склад, просить знову:

– Мааа-мо-чко, а можна ще?

Марина розуміє, що Славко давно вже ситий, просто він хоче знову і знову говорити це тепле, надзвичайно прекрасне слово – матуся. І раніше зазвичай Марина відкладала лопаточку та млинці і брала сина на руки, він ще не дуже важкий, Славку тільки п’ять. Вона казала: – Ну що, синочку, підемо тата зустрічати з роботи?

І Славко радісно повторював:

– Так, мамо, підемо зустрічати тата! – і в його очах сяяло захоплення, він ще не звик до цих чудесних слів, у нього ніколи раніше не було мами та тата, а тепер – є.

А ще Славко має тепер свою кімнату і своє ліжко. І спортивну стінку з гойдалками – це тато йому купив! А ще машинки, робот, конструктор та багато інших іграшок, і все це тільки його, Славка, і більше нічиє. А ще ввечері мама читає книжки, гладить по голові і каже, що любить. Славко уже майже сповнився цим коханням і вже майже забув, що було раніше.

Марина хотіла покликати сина, але малюк раптом штовхнувся у неї в животику.

Марина приклала руку – і дівчинка ще й ще раз штовхнулася.

Господи, Марина щодня молиться за цей несподіваний подарунок, хоч би все було в них добре. Вони вже й ім’я дівчинці придумали, Микола сказав – нехай Катруся буде. У чоловіка бабусю звали Катерина.

Марині казали, що в неї не може бути своїх діток і вони з Миколою Славка взяли в дитбудинку, а через рік – треба ж, тепер ось донечка скоро вже народиться!

Марина розмріялася і мало не забула млинець перевернути. І покликала сина:

– Славко, синку, йди скоріше, що ти сьогодні тихий такий?

Але знову тиша, невже він не чує?

Марина вимкнула плиту та пішла до дитячої.

Дивно, навіть світло у кімнаті вимкнене, де ж Славко?

Але тут у кімнаті почувся шум. Марина ввімкнула світло і побачила Славка, він сидів на дивані в куртці та в шапочці. У його руках був рюкзак, він був повністю заповнений його улюбленими машинками.

– Ти що у темряві сидиш? – Здивувалася Марина і весело продовжила, – Ану вставай і роздягайся, ти що надумав? Зібрався у подорож? А ну йдемо твої улюблені млинці їсти зі сметаною і згущеним молоком, ну давай, Славко, ти чого такий?

Але Славко навіть не посміхнувся, він дивився в одну точку якимись дорослими очима, а потім раптом спитав:

– А можна я ці іграшки із собою візьму? Адже їй машини не потрібні?

– Що ти таке кажеш, Славко, що сталося, синку? Куди ти зібрався? – від його слів у Марини просто руки опустилися. Невже вона погана мати і Славко її кохання не відчуває? Мабуть, він ревнує, що скоро народиться сестричка? Дивно, адже тільки вчора він дуже радів.

– Ну, ви мене назад у дитбудинок віддасте? Та тітка сказала, що ви поспішили, взяли мене, бо не знали, що дитина народиться. А я не свій…

Очі Славка були на мокрому місці, він ледве тримався і дивився вбік.

– Славко, синку, та ти що? Яка тітка? – і тут Марина згадала, як днями сусідку зустріла. Та й справді почала говорити, що слава Богу своє дитя скоро народиться, а потім губами пожувала і очима на Славка показала. – Поспішили ви, Мариночка, поспішили!

Але Марина була впевнена, що Славко нічого не зрозумів маленький ще! Вона скоріше розпрощалася, з нетактовною сусідкою, не стала при сині з нею сваритися. А Славко, виявилося, зрозумів все.

І тут раптом подумав, що він чужий, як йому самотньо напевно!

Марина швидко обійняла хлопчика, він спочатку відштовхував її, а потім припав і заплакав.

– Синку, ну що ти, ти не зрозумів, ця тітка просто нічого не знає, ми з татом тебе дуже любимо і нікому тебе не віддамо!

Марина зняла з нього шапку та куртку і вони, обнявшись, довго сиділи мовчки на дивані.

Коли народилася Катруся, Славко з татом вдома одні господарювали, а потім вони поїхали за мамою та сестричкою.

Славко дуже хвилювався, раптом він не сподобається сестрі.

Але коли побачив, яка вона маленька, він поблажливо засміявся. – Мамо, ну куди їй, такій маленькій, без старшого брата? Я її навчу машинками грати, ось нам буде весело разом!

Тепер Славко від сестрички не відходить, чекає коли вона підросте, і батьки Катрусю до нього в кімнату переселять.

А поки що він у мами перший помічник…

Ось і цього вечора мама покликала його: – Синку, Славко, я Катрусю зібрала, ідемо швидше тата зустрічати з роботи.

А Славко уже одягнений і стоїть у коридорі напоготові: – Мамо, я двері потримаю, виходь з колискою!

Вони спустилися на ліфті, вийшли і раптом у під’їзд увійшла та сама жінка.

Славко сильніше взяв Марину руку, наче захвилювався.

– Синку, ти ж чоловік, допоможи тітці, виклич ліфт, бачиш у неї сумки важкі.

– Добре, матусю! – Славко гордо глянув на жінку з сумками, викликав їй ліфт і побіг наздоганяти маму.

Завтра вихідні і вони всією сім’єю підуть у парк. Жаль, що Катруся ще маленька, але скоро вона підросте і вони разом кататимуться на атракціонах. І Славко, як старший брат, міцно триматиме сестру, якщо вона переживатиме. Адже вони брат та сестра назавжди!

КІНЕЦЬ.