Галя та Оля були сестрами. Різниця у віці невелика, лише три роки, і батьки робили все, щоб не обділити увагою старшу дочку Галю, коли народилася Оля.

Але Галя ревнувала, особливо коли Олі купували новий одяг та іграшки. Батьки планували ще дитину, не викидали речі, що залишилися від старшої доньки. Раділи, що народилася також дівчинка. Олі переходили у спадок речі старшої сестри. Але купували й нові. І Галя щоразу ревниво просила, щоб і їй одразу купували обновку. Влаштовувала істерики.

Мама намагалася заспокоїти її, пояснювала, що грошей мало, що куплять наступного разу їй нову сукню чи туфельки. Та батько підтримував старшу дочку.

– Дівчинка виросла, хоче виглядати гарно. Нічого, купи їй щось. У мене наступного місяця премія буде пристойна, викрутимось.

А Оля покірно доношувала речі старшої сестри. Вбрання не просила. Вона хотіла у всьому бути схожою на Галю. Сприймала поношений сестрою одяг як нагороду. З віком Галя ставала більш вимогливою. То шубку запросить, то модні чоботи. А якщо батьки відмовлялися купувати, у неї відразу вилітали:

– То це ж для вашої Олі. Походжу трохи, потім їй же і дістанеться. – І посміхалася.

Що тут скажеш? Батьки не схвалювали поведінки старшої дочки, але любили та купували їй обновки.

– Хто ж побалує, як не батьки? – пом’якшував батько.

Мама несхвально хитала головою. Але мир у сім’ї для неї був важливішим за сварки.

Галя закінчила школу і вступила до коледжу на бухгалтера. Їй швидше хотілося почати самій заробляти, щоби купувати собі вбрання. У неї з’явився хлопець. До кінця першого року навчання вона заявила батькам, що вони хочуть винаймати квартиру і жити разом.

– А на що ви будете жити? На які гроші винаймати квартиру? – суворо запитав батько.

– Віктор вже працює. Поки що у нього не дуже велика зарплата. Але його батьки обіцяли допомагати. Мені менше року вчитися залишилося, теж буду працювати, – пояснювала Галя, яка звикла ні в чому не отримувати відмови.

– А весілля коли? Чи зараз це не модно? Ось за рік і житимете разом. А поки що поживеш з нами. Оля росте. Грошей зайвих немає. Я не дозволю цього ніколи. – розгнівано уперся батько.

Галя плакала, казала, що піде з дому, але цього разу батько їй не поступився. У сварках та сльозах пролетів рік. Віктор виявився нормальним хлопцем. Вони з Галею побралися. Його батьки віддали їм однокімнатну квартиру бабусі, а її взяли до себе. Всі залишилися задоволеними, особливо Галя.

Оля після школи вступила до інституту. Зустріла своє кохання, вийшла заміж. Чоловікові запропонували роботу в іншому місті, дали квартиру. І вони поїхали. Незабаром у них народився син. Батьки тільки й говорили про онука, чекали у гості. Чого гріха таїти, часто ставили молодшу дочку на приклад старшої. Цим сильніше розбурхували заздрість і ревнощі Галі.

Роки бігли невблаганно. З часом не стало батька. Мама сильно сумувала. Разом прожили багато років у мирі та злагоді. На поминках Оля запропонувала мамі поїхати пожити у неї.

– Ні, доню. Не хочу вам заважати. Тут могила батька. Галя поруч, якщо що допоможе, – відмовилася мама.

– Щаслива ти, – сказала сусідка матері, почувши їхню розмову з Олею. – Доньки ближче до матері. А у тебе їх дві. І обидві добре влаштовані. А в мене син вдруге розлучився, гуляє. Жодної допомоги від нього.

Оля поїхала додому, часто дзвонила матері. Коли питала про Галю, мама говорила, що вона часто заходить, все добре, і перекладала розмову на онука. Молодша дочка вірила матері, поки одного разу не зателефонувала старшій сестрі. Тільки тоді дізналася, що Галя ніколи не заходить до мами. Працює, збирає гроші на машину.

Одного пізнього вечора пролунав дзвінок. Мама слабким голосом сказала, що швидка забирає її в ліка_рню, і що до Галі додзвонитися не змогла. Говорила тяжко. Оля відразу сіла на нічний поїзд. Прямо з вокзалу поїхала до матері. Бліда, наче старенька, лежала вона у ліжку.

– Мабуть, батько сумує без мене, квапить, кличе до себе, – поскаржилася вона.

– Не говори так, мамо. Ти поправишся, і я заберу тебе до себе. І слухати більше не хочу, що ти нам заважатимеш, – заспокоювала Оля.

Увечері вона поїхала до сестри. На кухонному столі були сліди вчоранього гуляння. Галя здивовано дивилася на Олю.

– Мамо в ліка_рні, а ти гуляєш! Чому на дзвінки не відповідаєш? – відчитала Оля сестру.

– Не кричи, і без тебе погано. Приїхала, значить, Оля. Олю батьки завжди любили, в приклад ставили мені. У Олі син, чоловік. Оленька в шоколаді, а я… Віктор розлучитися зі мною хоче. – Галя схлипнула.

– Досить. Нікуди твій Віктор не дінеться, помиретесь. Ходімо, спати тебе покладу. Завтра до мами поїдемо.

Мама побачила обох доньок, зраділа. Після похорону батька разом їх і не бачила. Надивитися не могла. А за два дні її не стало.

Поховали маму поряд із батьком. Горе примирило сестер на якийсь час. Вони плакали, підтримували один одного. Що робити з квартирою батьків, навіть не думали. Не було до цього. Адже за короткий термін втратили обох. Олі треба було повертатися додому до сім’ї. Домовилися, що Галя час від часу заходитиме, доглядатиме за квартирою.

Галя за кілька місяців зателефонувала та обережно повідомила, що квартира – це нерухомість, і їй потрібен офіційний власник.

– Якщо ти не проти, я б на себе її оформила, так простіше та швидше. Але тобі треба відмовитись від своєї частки. Не хвилюйся, половина квартири все одно твоя. Я просто поживу в ній поки що. Ми з Віктором все ж таки розлучаємося. Квартира його бабусі, де ми мешкали. Мені там нічого не світить, – жалісно повідомила вона і замовкла, чекаючи на відповідь сестри.

– Звичайно. Роби якнайкраще. Я все підпишу, – квапливо погодилася Оля.

– Дякую. Але якщо тобі потрібні будуть гроші, чи приїхати захочеш у гості, то без проблем, тільки скажи. Я допоможу обов’язково. Квартира грошей коштує, і ти маєш таке саме право на неї, як і я, – радісно запевнила Галя.

– Які між нами рахунки? Ми ж сестри, – легко погодилася Оля.

Коли розповіла чоловікові про дзвінок сестри, той не схвалив поспішного рішення Олі.

– Ти поспішила. Треба було зі мною порадитись. Хай би жила у квартирі, ніхто не жене. Але свою частку не треба було віддавати. Життя довге. Всяке буває. Може, ще не пізно, давай поїдемо, поговоримо.

– Ну ні. Спочатку погодилася, а потім все переграла? Ми ж сестри. Які між нами можуть бути рахунки? У нас із тобою квартира є. А їй нікуди подітися. – наполягала на своєму Оля.

– Як знаєш. Ваша квартира, ви й домовляйтесь. Тільки здається мені, обдурить вона тебе.

І більше вони із чоловіком питання спадщини не порушували. Оля заспокоїлася. А через якийсь час вона захотіла приїхати на кілька днів: на могилу батьків сходити, сестру побачити, скучила. До Галі, як завжди, не могла додзвонитися. Переживаючи за неї, Оля зібралася і поїхала до рідного міста.

Підійшла до нових броньованих дверей без номера та застигла. Озирнулася на сусідні двері. Ні, не переплутала поверху. Кнопки дзвінка також не було. Оля несміливо постукала. Потім ще раз, голосніше.

Двері відчинив Віктор.

– Які люди! Заходь. А чого не попередила? Ми б зустріли, стіл накрили. Чого ти на мене дивишся так? – розв’язно спитав він.

– Галя сказала, що ви розлучилися. Не чекала побачити тебе тут. – Оля намагалася не дивитись на Віктора.

– Розлучилися? Вона так сказала? Чому я про це нічого не знаю? – Він реготнув. – Чого стоїш? Заходь. А ти нічого, все гарнішаєш. – Він окинув фігуру Олі відвертим поглядом. – Як чоловік таку гарну тебе одну відпустив? Чи ти вже вільна? – понизивши голос і нахилившись до неї, спитав Віктор.

– Чоловік із сином залишилися вдома. А Галя де? – Оля не поспішала знімати куртку, не хотілося залишатися з Віктором наодинці.

– Вона там. – Віктор невизначено махнув рукою у бік кімнати.

Оля пройшла. І не впізнала квартири. Нічого від батьків не лишилося. Дорогий ремонт зроблено, меблі нові. З іншої кімнати вийшла заспана Галя. Вона, хитаючись, підійшла, обійняла молодшу сестру.

Приїзд Олі став приводом для застілля. У трохи «веселих» людей, як відомо, язик розв’язаний. Як виявилося, Галя набрехала, що вони розлучаються з Віктором. Так, сварилися, але розлучатися не збиралися. Просто Галя хотіла отримати квартиру батьків. Віктор сказав, що бабусину квартиру вони здають.

– А що? Гроші не зайві.

– Чому чесно не сказала? Я й так тобі поступилася б квартирою. Навіщо треба було брехати? – обурювалася молодша сестра.

– Уся така правильна, так? У тебе і квартира своя, і чоловік та син. А в мене нічого не було. Батьки тебе любили більше. Оля розумниця, Оля то, Оля інше …

– Навіщо ти так? Я все життя за тобою одяг доношувати. Мені лише один раз купили нову сукню. Тобі вбрання купували, що не попросиш. Батько за тебе завжди стояв горою. Батьки нас обох любили однаково. Ми ж сестри. – намагалася достукатися до Галі Оля.

– Сестри, кажеш? А чого приїхала, сестро? Хочеш сказати, скучила? Чи чоловік вигнав? І ти приїхала взяти права на квартиру? Не вийде.

Наступного дня Оля відвідала могилки батьків та поїхала до себе. Не вийшло в них із сестрою поговорити по-людськи, по-родинному. Не вдалося забути дитячі образи та ревнощі.

Є багато причин, через які діти ревнують, заздрять і недолюблюють свого брата чи сестру. Між ними йде конкуренція. Але часто і з віком нічого не змінюється. Ставши дорослими, вони продовжують відчувати ті самі почуття.