Ми з Миколою одружилися багато років тому.

Жили обоє в селі, в невеличкій батьківській хаті. Та мій чоловік був майстром на всі руки, він був славним господарем.

Через декілька років на нашому подвір’ї вже, поряд зі старенькою батьківською хатиною, стояла велика та простора хата, яку побудував мій чоловік.

Не даремно люди говорять, що найбільшого щастя немає для жінки, як хороший чоловік.

А Микола в мене дуже роботящий, просто майстер на всі руки.

У нас в обійсті було все. Тримали гарне і велике господарство, чимало городу, загалом, дуже гарно жили і мали добробут в домі.

Не буду навіть говорити про те, як мені усі жінки в селі заздрили, адже такого гарного та працьовитого чоловіка, годі було й відшукати в нашому селі і це щира правда.

А коли у нас з’явилися діти. чоловік взагалі не відходив від них. Микола. кожну вільну хвилинку, гуляв та грався біля них. У моїх дітей було дуже щасливе дитинство.

Чоловік ні для них, ні для мене ніколи нічого не шкодував.

Та неприємності прийшли в нашу сім’ю після того, як мій чоловік втратив роботу в нашому селі.

Довго нічого не міг знайти, тому вирішив влаштуватися на роботу у місто. У нас був старенький автомобіль, тому добиратися 20 кілометрів до міста для чоловіка було не проблемно, а в місті багато перспектив.

Я ніколи не сумнівалася в тому, що мій чоловік там роботу собі не знайде. Так і трапилося, знайшов, ще й дуже хорошу. Так, як він працьовита і відповідальна людина – начальство його помітило і оцінило відразу.

Мій чоловік став краще заробляти і ми стали краще жити.

А потім декілька днів став приходити додому сумним.

І якось ввечері сказав, що має до мене серйозну розмову, і попросив, щоб я сіла, вислухала його спокійно до кінця і зрозуміла.

Мій Микола закохався щиро в свою співробітницю і все це мені розповів. Сказав, що не хоче від мене приховувати все, бо це для нього найважче, сказав, що як в молодості тепер у нього почуття, вона гарна, розумна, підкорила душу його.

Чоловік так щиро мені все розповідав, що я навіть не знала чим йому дорікнути.

Та й не могла дорікнути, я не могла йому сказати ні слова, він просто взяв найнеобхідніші свої речі, сказав, що дуже хоче, щоб я вибачила йому і пішов. Пішов до неї.

Навіть описувати не буду, що я пережила. Важко навіть згадати ті часи.

Син з донькою були вже дорослі, вони настільки любили тата, що змогли пробачити його і далі з ним спілкувалися добре. Я не перечила, адже я не маю права забрати у них батька, хотіла сама. щоб вони гарно спілкувалися.

Микола іноді телефонував мені, та я не брала телефон, після того навіть не хотіла з ним спілкуватися.

Я йому не пробачила зраду.

Знаю єдине, та пані не з бідних, має доньку, та й Микола дуже гарно заробляв, його підвищили на посаді.

На аліменти я не подавала, але він постійно давав гроші нашим дітям. Справедливості заради хочу сказати, що він дав сам їм освіту, діти вчилися в хорошому інституті за гроші рідного батька. Він завжди їм допомагав, вони спілкувалися часто, він приїздив у місто до них.

Роки минали швидко, я заміж більше не вийшла, навіть думки не було такої, важко мені далося розлучення те.

Син наш за кордоном вже 5 років живе і донька в Німеччину поїхала рік тому.

А нещодавно подзвонила мені, сказала, що батько дуже хворий і вже давно. І в нього в сім’ї неприємності, та жінка виганяє його, хоче, щоб він пішов з тієї квартири.

Донька просила мене прийняти батька назад в село, вона переконувала мене, що тато там все зробив своїми руками: і хата велика, і хлів, погріб добротний. Це все – праця його.

Ірина каже, що ми не маємо йому права відмовляти, бо він на ноги поставив її і брата, дав гарну освіту і все життя їм допомагав.

Донька каже, що вона поки за кордоном, батькові не може нічим допомогти, але вони з братом порадилися і хочуть, щоб батько повернувся в село і тепер в себе вдома жив.

А я не знаю, як мені тепер бути, я не можу пробачити ту зраду Миколі, і, хоча досі не забула його, але не можу жити поряд з людиною, яка так повелася зі мною.

Знаю, що діти образяться на мене, та й Миколу шкода, адже він хворий.

Але ніхто не думає про мене. Чому я маю приймати його, якщо ця людина зрадила мене і стільки років жила з іншою?

Я дуже заплуталася, що робити – не знаю. Прикро дуже мені, а порадитися ні з ким. Чи варто мені слухати дітей? Як мені далі жити?

КІНЕЦЬ.