Максим та Віка були одружені вже понад 10 років. Початок їхніх стосунків був схожий на казку, але згодом їхні ніжні почуття один до одного кудись зникли.

Сварки стали повсякденністю , а теплі вечори вдома – величезною рідкістю. Одного вечора , після важкого робочого дня, Максим повернувся додому втомленим.

У будинку панувала напружена атмосфера, і незабаром вибухнула нова сварка. Віка, заплакавши, вибігла з хати. “Віка! Почекай!” – крикнув Максим, але вона вже була далеко.

Розуміючи, що не може залишити її одну, Максим вирішив піти на пошуки дружини. Пройшовши кілька кварталів, він побачив її у парку. Вона сиділа на лавці та плакала.

У цей час почався дощ. Краплі, падаючи на асфальт, створювали мелодію, що нагадує про старі часи.

Максим підійшов до Віки і м’яко торкнувся її плеча. Вона підвела голову і зустрілася поглядом із чоловіком. “Не хочеш потанцювати?”

– Запитав він з усмішкою. Віка подивилася на нього з подивом.

“Тут? Під дощем?” Максим кивнув головою. “Чому б і ні? Ми давно не танцювали.” Він простяг руку, і Віка, взявшись за неї, встала. Обнявшись, вони почали танцювати під дощем.

Вода знімала всі образи, сльози та гіркоту минулих років. Коли дощ закінчився, Максим і Віка, втомлені, але щасливі, попрямували додому.

Вони зрозуміли, що дощ може не лише промочити, а й зцілити. Цей танець під дощем став для них початком нового розділу в їхніх стосунках, сповненим любов’ю та розумінням.

КІНЕЦЬ.