Марія Федорівна урочисто тріумфувала – нарешті їй вдалося відгородити свого сина від цієї невісточки!

Оленка, на думку Марії Федорівни, була поганою господинею.

Який сенс був у тому, щоб годувати чоловіка їжею з контейнерів? У кращому разі Сашко їв салати з супермаркету та смажені яйця на обід. І вареники з незрозумілою начинкою на вечерю.

Сама Марія Федорівна ніколи не працювала, тому весь свій час присвячувала чоловікові та єдиному синові, який тепер одружений з кар’єристкою, якій все одно на свого чоловіка, тобто на сина Марії Федорівни.

Про яку кар’єру продавця може йти мова?! Вона вічно сидить у своєму квітковому магазині!

Ну, хоч би вона заробляла пристойні гроші, але їх не вистачає навіть на дрібні витрати!

Оленка, за її словами, не поспішала заводити дитину, хоча син добре заробляє і вона може залишатися вдома і дбати про домашнє господарство.

Мало того, що Сашко їв усілякі напівфабрикати сумнівної якості.

Днями мама побачила, як він сам прасує власну сорочку.

Це було вже занадто для неї – вона пішла в квітковий магазин і насварила недбалу господиню в присутності покупців.

На сварку свекрухи з підсобки вийшов чоловік, який виглядав набагато старшим за її невістку.

Що він там робив? Хто він такий? – це вже не цікавило Марію Федоровну. Вона швидко дістала з сумочки мобільний телефон і зробила кілька фотографій чоловіка, який намагався заспокоїти Оленку, яка плакала, і обійняти її.

Свекруха помітила те, що незнайомець щось каже їй (Марії Федорівні) насупившись.

Сяючи від радості жінка вийшла з магазину і одразу ж переслала фотографію своєму синові. У цей час він був в офісі, але передзвонив попри свою зайнятість:

-Мамо, що це за фотографія? Хто це з Оленою поряд? Хто цей чоловік?

-Сину, – плакала мати в слухавку. – Це її хлопець! Я застала їх у магазині. Олена благала мене не казати тобі, але я не можу. Лиши її, вона тебе не заслуговує, Сашко. Чому ти замовк? – на іншому кінці лінії була тиша.

Сашко відклав телефон убік і сховав обличчя у долонях.

Поведінка дружини вже давно здавалася йому дивною – з кожним днем ​​вони все більше віддалялися один від одного. Його дружина проводила багато часу в магазині, який вона відкрила рік тому.

Її майже ніколи не було вдома, вона затримувалася допізна, дзвонила, виправдовувалася.

Останнім часом він завжди проводив вечори на самоті або з друзями. Він дуже любив Оленку, був відданий, але її робота йшла не на користь сім’ї.

Сашко кілька разів пропонував дружині піти з роботи, але вона відмовлялася, стверджуючи, що їй нудно одній вдома, що їй потрібна компанія.

Тепер він точно розумів, якої компанії їй не вистачало…

Судячи з фотографії чоловік був не бідний хоч і набагато старша за Оленку. Сашко розумів, що за останній рік їхні стосунки стали холоднішими. Олена стала розсіяною, багато часу проводила поза домом, а коли була там залишалася загадковою та тихою.

Мати попереджала Сашка, що нічим добрим це не закінчиться, але він намагався не слухати її, бо довіряв своїй дружині.

Але тепер Сашко зрозумів, що Марія Федорівна мала рацію – материнське серце підказувало їй, що Оленка поводиться нечесно.

Сашко ледве дочекався кінця робочого дня і вирушив додому.

Олени, звичайно, там не було. Він зібрав свої речі, робочі папери, кілька сувенірів і поспішив залишити квартиру – він не хотів бачити цю жінку, не хотів чути жодних хибних виправдань!

Сашко вже мав намір від’їхати від будинку, коли біля під’їзду зупинилася чорна дорога машина. Його дружина розташувалася на пасажирському сидінні, а чоловік із фотографії за кермом.

Олена вийшла з машини і кивнувши на прощання водієві поспішила до під’їзду. У цей момент вона побачила свого чоловіка і помахала йому рукою – він віддвернувся.

-Сашко, ти чого тут? – запитала Олена намагаючись взяти його за руку.

Сашко забрав руку:

-З мене досить! Я йду від тебе!

-Сашко, почекай! Ти куди? – Олена поспішила за ним. – Нам треба поговорити з тобою! Це дуже важливо!

-Нема про що говорити! Поговори зі своїм новим кавалером.

-Сашко, це не те, що ти думаєш. Давай поговоримо. –

Він зачинив двері машини, натиснув на педаль газу, виїхав на дорогу і зник за поворотом.

Олена була в розпачі. Вона так давно хотіла поговорити з Сашком про те, що відбувається в її житті, але весь час відкладала і ось до чого це призвело…

Тепер чоловік не вірить їй, зневажає та звинувачує у зраді. Принаймні так це виглядало збоку. Ситуація була настільки дивною і заплутаною, що це було нелегко пояснити.

Ця історія почалася рік тому. Олена влаштувалася на роботу продавчинею у квітковий магазин. Вона любила свою роботу, любила квіти, вона відчувала, що приносить людям радість.

Клієнти були різні – здебільшого чоловіки, які хотіли купити квіти для своїх коханих.

Але… Одного разу прийшов зневірений літній чоловік і попросив букет білих троянд.

Він навіть не глянув на Олену – розплатився за букет великою купюрою, був збентежений і не прийняв решту.

Олена звичайно була рада чайовим, але довгий час не могла викинути з голови чоловіка з яким явно сталася неприємна історія.

Думки Олени були сповнені здогадів: може він посварився з дружиною, подругою…

Далі події розгорталися стрімко. Вона не встигла забути незнайомця, як він раптом знову нагадав їй про себе – рівно через тиждень чоловік повернувся і купив той самий букет.

Це тривало майже два місяці. Олена не могла більше терпіти і вона наважилася завести розмову з постійним клієнтом.

Чоловік глянув на неї сумними очима і сказав:

-Якщо хочете я скажу вам для когось ці букети, точніше я покажу… Якщо хочете. О котрій ви закінчуєте роботу? Я приїду і заберу вас. Мене звуть Тарас Петрович.

Рівно о сьомій вечора вона сіла в його машину, яка відвезла їх за місто. Машина зупинилася біля воріт цвинтаря. Вони мовчки йшли до потрібного місця.

-Це моя дочка. Я втратив її рік тому… – Тарас Петрович і Олена довго мовчки стояли біля кам’яної плити.

Щаслива дівчина, дивилася на них з фотографії. Олені було шкода Тараса Петровича – він був дуже сумний.

Раптом вона відчула весь тягар його душевних переживань, вона захотіла зробити щось, щоб допомогти цій людині, яка вирішила поділитися з нею своїм нещастям.

Наступного разу, коли він прийшов по букет, Олена взяла ініціативу в свої руки і знову супроводжувала Тараса, а потім ще й ще… Вона намагалася втішити батька, який горює, наче Тарас став для неї родичем.

Поступово вони стали дуже близькими, але їхні стосунки були дружніми. Тарас навіть не думав про Олену, як про жінку – він бачив у ній дитину, майже дочку.

Вони стали зустрічатися майже щодня, багато розмовляли, іноді сиділи в кафе, чи просто у квітковому магазині, де працювала Олена.

Минулого тижня Тарас Петрович приніс Олені якісь папери і сказав:

-Я йду! Я вирішив виїхати за кордон – немає нічого, що могло б утримати мене тут. Олена я купив цей магазин – тепер власниця тут ти. Я тільки хочу щоб ти приносила моїй дочці букет троянд щотижня. Це було б для мене дуже важливо…

Це було якраз того дня, коли в магазин вбігла Марія Федорівна… Вона завжди не любила Олену і мріяла розлучити її з Сашком.

Олена дуже любила свого чоловіка, але тепер її коханий пішов… Знаючи характер Сашка, Олена навіть не намагалася йому дзвонити – тим більше, що він жив з матір’ю, яка всіляко налаштовувала його проти неї.

Тарас Петрович пішов… Олена стала власницею магазину… У неї було все добре – вона дотрималася своєї обіцянки, даної Тарасові, тільки тепер квіти доставляв кур’єр, а Олена була на п’ятому місяці вагітності…

На щастя незабаром від борщів та опіки матері Сашкові стало просто нудно.

Він зібрав свої речі і поїхав до квіткового магазину, сподіваючись, що Олена там ще працює.

Нещодавно Олена передала йому кур’єром ключі від квартири та конверт з усіма документами – вона виписалася з квартири і переїхала.

За прилавком він побачив іншу дівчину і розчаровано зітхнув. Раптом пролунав знайомий голос – Олена зайшла до зали.

-Сашко?! Навіщо ти прийшов? – запитала вона колишнього чоловіка.

-Давай поговоримо. Будь ласка! Давай розберемося у ситуації. Олена я більше не можу так.

Пізніше в невеликому кафе неподалік пара довго розмовляла, ніби вони боялися, що не встигнуть сказати все те, про що так довго мріяли.

-У нас буде син, – сказала Олена. – Назвемо його Тарас.

Сашко ніжно обійняв Олену. Пара помирилася. Вони знову стали жити разом і зараз виховують свого Тарасика.

Велику частину часу Олена проводить вдома з чоловіком та сином. Проте це не заважає їй розширювати свій бізнес – зараз вона вже власниця мережі квіткових магазинів.

Марія Федорівна помирилася з невісткою. Олена її вибачила – вони разом варять борщі, які Сашко дуже любить.

Коли вона стала матір’ю, то зрозуміла, що материнське серце сліпе у своєму коханні…