-Ти кашу зварила? Ні? І що, важко було дитині кашу зварити? Своїй внучці, не мені ж! – дочка, роздратовано гримаючи каструлею, повернулася до матері.

-Настя, не зварила. Забула сьогодні чи не подумала… А чому ти не зварила? А дочка ж твоя, а не моя! – ображено відгукнулася Ніна…

-Та тобі взагалі немає діла до онучки і до мене теж! Я в гості приїжджаю, щоб розслабитись та відпочити. А ти нічим мені не допомагаєш! Мені тут важче, ніж вдома, між іншим. Там Марійка хоч поряд, а тут два поверхи! І я вічно ношуся по сходах!

-Але, Настя, я не можу завжди сидіти з твоєю дитиною. Усі десять днів. У мене є чоловік, будинок, прибирання, приготування та свої особисті справи. А ще я працюю, між іншим. Ти про це не подумала?

-Свої справи, свої справи … Тільки про себе і думаєш! А твоя робота? Стирчиш днями в інтернеті, завжди як не підійдеш до тебе “я пишу, я пишу” – передражнила дочка Ніну.

-Настя! Як тобі не соромно! Я не нянька і не повинна сидіти з твоєю дитиною! Ти її не мені народжувала! І я працюю, між іншим та завдяки цій роботі тобі допомагаю грошима! – у Ніни від обурення перехопило подих.

-От у моїх подруг бабусі нормальні! А ти! Що мама ніяка, що бабуся! Я коли дівчаткам говорю, що втомилася, вони питають – “А що, тобі мати не допомагає? Це як так?” А мені соромно сказати, що мати не сидить із моєю дочкою! Їй ніколи! – Настя сварилася, зовсім не соромлячись, уперши руки в боки і ображено дивлячись на матір…

-Ну і не приїжджайте більше до мене, якщо я така погана! Зрозуміло? Не приїжджайте більше! – сльози накочувалися на очі Ніни і вона, намагаючись стримуватися, вискочила на вулицю, підставивши обличчя до вітру.

… Ніна вийшла заміж пізно, о тридцять сім, вже не сподіваючись на особисте щастя. Їй дуже пощастило – чоловік виявився чудовою людиною. І став для неї віддушиною у цьому світі. Ось так, знаєте, буває – зустрічаються дві самотності, дві  душі в цьому великому світі і розуміють, що вони є одне ціле. І що розмови про дві половинки ведуться недаремно…

Він прийняв, як рідну дочку, і тринадцятирічний Настю. Більше того, оточив її статком та комфортом. Дівчинка не знала відмови. І будучи і так складною дитиною, зіпсувалась ще більше. Вітчима вона тихо зневажала і зверталася до нього не інакше як “він”. Ні дядько Микола, ні тато, ні на ім’я по батькові, а просто “він”. А “він” намагався зробити все, щоб дівчинка, раніше обділена любов’ю батька, стала хоч трохи щасливішою.

Настя підросла, вступила до коледжу, почала навчатися, Ніна жила з Миколою душа в душу і все начебто було непогано, якби не деякі обставини. Микола мав свій будівельний бізнес, який передбачав відрядження. У чергове відрядження він покликав Ніну. І вона, не звична сидіти вдома без діла, з радістю погодилася. Дочці було вже сімнадцять, відрядження було недалеко, в області, і вони, обговоривши все, вирішили, що впораються.

Це була помилка. Не впоралися. Під шумок Настя кинула навчання, заявивши матері, що вона вчитися не буде, а працюватиме. Навчання – це не її. Як не вмовляла Ніна дочку одуматися і взятися за розум, все було марно. Настя стояла на своєму.

-Не вчитимуся, я сказала! Відчепіться! Все і не чіпляйтеся! Я хочу випробувати у житті складності! Я сама досягну всього, ось побачиш! Економіст – це не моє! – Пафосно вигукувала вона матері на вмовляння передумати …

Скільки разів згадувала Ніна той час, стільки себе й докоряла. Докоряла за те, що не наполягла, не переконала дочку передумати і все ж таки відучитися. А потім події розвивалися із логічною закономірністю. Як і належить за логікою речей та законами жанру. Ніна домовилася в іншому навчальному закладі на онлайн навчання – Настя покинула, сказала що навчання ніяке! Потім сплатили їй курси манікюру та педикюру, накупили інструментів, знову не те! У доньки це взагалі стало улюблене слово. І що не зробиш для неї, все не те… Ніна старалася щосили, дочку підтримувала. Що робити, рідна, одна єдина…

А «одна єдина» вирішила в результаті для себе одне – у житті головне добре вийти заміж. І все! Вважай зірвала куш. І всі проблеми одразу вирішуватимуться.

-А що? Я буду сидіти вдома, за порядком стежити, їжу готувати. А чоловік нехай працює, гроші заробляє. Жінка не повинна працювати, а має дітей народжувати і чоловіка вдома чекати! -Заявляла вона матері.

Свої мрії Настя намагалася втілювати в життя. Знаходила молоду людину і намагалася донести до неї цінність своєї думки. Мовляв, ти чоловік, ти й працюй. А я жінка, просто гарна… Щоправда, чомусь молоді люди не поділяли її ідей і дуже скоро випаровувалися в невідомому напрямку…

А Настя шукала далі. Але всі пошуки були марними. А в двадцять шість років вона влаштувалася на роботу. У мережевий магазин техніки. Бо Микола, у якого закінчився терпець, у грошових дотаціях Насті категорично відмовив. І заборонив Ніні.

-Ніна! Ну ти ж розумієш, що вона має працювати! Вона здорова дівчина! Не давай їй грошей! Чуєш мене? Я забороняю заохочувати таке!

Мабуть з цієї прічині Настя і влаштувалася працювати. Бо грошовий краник перекрили. А Ніна зітхнула з полегшенням. Життя начебто налагоджувалося. Окрім особистого життя у Насті. Вона, як і раніше, не могла знайти жіноче щастя, як не намагалася. Поки не зустріла батька своєї доньки, Марійки.

Зв’язок молодих людей був важким і недовгим. Обидва імпульсивні та нестримні, вони постійно сварилися, і нарешті розійшлися остаточно. А результатом цього зв’язку стало народження доньки Марійки. Ніна переживала звичайно, що онука росте без батька. Звідси підсумок – матеріальне забезпечення дитини плавно лягло на плечі Ніни та Миколи. А що робити, не виженеш же дочку з немовлям на вулицю?

Хоча вже й у терплячої Ніни почали здавати нерви. Дочка стала просто некерованою.. Вона й раніше була з непростим характером – складною дитиною, важким підлітком, а тепер це була молода, здорова особа, що дозволяє собі таке хамство, що мама не журись.

Ранок без сварки – це не ранок, спати треба лягти лише після гарної сварки – девіз Насті. На той час здоров’я у Ніни підкосилося, чому, мабуть, посприяла і донечка рідна. Забрала Ніну швидка. Пролежала, додому повернулася, а там нічого не змінилося. Ті самі сварки та претензії. У чому полягали? Встала не там, сказала не те, подивилась не туди. І взагалі, ти мати, ти у всьому і винна.

Скільки разів сам Микола просив Настю зупинитися, мовляв, мама нездужає, не давай приводів їй переживати. На що Настя якось вигукнула на весь будинок:

-А що, якщо вона нездужає, то їй усе можна? – Ну що тут скажеш…

Розуміла Ніна, що прогавила дочку і що винна вона в тому, що була м’якою, не виховала Настю, як годиться, не прищепила їй відповідальність і банальну жалість до людей та повагу. Тільки назад час не повернути… Тепер мета одна – знову в палату не потрапити.

На той час Ніні процедуру зробили, причому цілком успішно. І прийшла їм з чоловіком у голову думка – відокремити доньку. А саме – купити Насті квартиру та відселити, при цьому допомагати матеріально та всіляко підтримувати. Так і вчинили, купили квартиру у сусідньому містечку. І на якийсь час зітхнули з полегшенням…

Але недовго Ніна раділа. Люди не змінюються. Стала дочка періодично у гості приїжджати. У декреті ж. Марійка онука підросла, тільки радості від цього не було. Там, де дитина, радість бути повинна, любов. А в їхньому будинку, ніби когось не стало, ось така обстановка була. А після чергового візиту доньки, Ніна в себе тиждень прийти не може. І що робити далі не знає. Подрузі вкотре подзвонила, у сльозах. Поскаржилася.

-Світлана, сил моїх вже немає… Що для неї не роби, все їй мало. Все не те… Я й мати погана і бабуся найгірша. І дитину не так беру, не так з нею говорю, не так дивлюсь… Що мені робити, Світлано? – плакала від образи Ніна.

-Не хай! Я тобі говорила минулого разу – нехай сидить у себе вдома! Подумай про себе, своє здоров’я! Ніночка, вона тебе на той світ виживе, люба моя. І не здригнеться навіть. Послухай мене. Квартиру купили, гроші даєте, все! Нехай живе окремо та не приїжджає. Поки поведінку свою не змінить…

…Думала довго Ніна, читала різні поради, подруг слухала, із чоловіком говорила. І створюється в неї таке відчуття, що немає виходу із цієї ситуації. Жодного. З таким характером дочка навряд чи знайде пару собі. Що ж тепер, все життя що залишилося з нею маятися? А ще подруга сказала, що це просто сепарація не відбулася і Настя, мовляв, від Ніни ніяк не може відліпитися. В енергетичному значенні. У цьому вся проблема. Але від цього Ніні не легше.

А ви що думаєте з цього приводу? Зрозуміло, що Ніна винна сама, але минулого не повернути. Ось тільки, як тепер жити?

КІНЕЦЬ.