Валя була красунею. Бог дав їй і зовнішність, і розум, і скромність, чим батьки її пишалися найбільше.

У селі, де вони жили, на околиці біля лісу, було тихо.

Дві вулички зустрічалися біля краю невеликого ставка.

Дівчина часто ходила туди помилуватися красою природи.

Ще в шкільні роки з’явився у неї залицяльник – місцевий хлопчина Сашко. Він був її сусідом. Міцний, рудоволосий хлопчина, з сильними руками і гучним голосом.

Він, як побачить Валю, яка йде на ставок, то тут, як тут! Миттю вибігає з ґанку і за нею! Все запитує, може допомогти чимось їй по-господарству.

Валя спочатку відмахувалася, а потім звикла – такий вже Сашко є. Сидить поряд, щось розказує…

Але одного літа приїхав у село Віктор – хлопець з міста. Він гостював у бабусі.

Тут і розпочалося їхнє суперництво щодо Валі…

Сашко незлюбив Віктора – інтелігентного й сором’язливого хлопчину.

-І що він все біля тебе крутиться? – запитував він у Валі.

-А я що? Він цікавий співрозмовник для мене, і все! – усміхалася дівчина, а сама скоса поглядала на Сашка, який дуже хвилювався, коли бачив, як Віктор іде до ставка.

Віктор приходив із вудкою і чемно вітався. Він неквапливо розкладав снасті і сидів на колоді, закидаючи вудку і жмурячись на сонячні відблиски…

-Ви вчора дивилися новий фільм? – запитував Віктор у них. – Як вам сюжет?

Валя кивала, а Сашко демонстративно відвертався, ніби не почув.

Віктор починав щось говорити про події фільму, але Сашко, проходячи повз нього, радив:

-Риба не любить галасу. Мовчати треба на риболовлі, а не базікати.

Сашко з Валею товаришували. Вони навчалися у старших класах, коли кохання Сашка вже перестало бути секретом для всього села.

Але Віктор, який приїжджав кожного літа, не звертав уваги на Сашка, і завжди бентежив Валю, явно звертаючи на неї увагу.

Віктор розповідав про нові книжки й фільми, про події у місті. Про те, як він брав участь у шкільній виставі.

-Ах, то ти ще й артист! – сміявся Сашко, але Валя із захопленням розпитувала про виставу у Віктора.

Вона ніколи не була в театрі і дуже хотіла вчитися в місті після школи, щоб побачити і музеї, і театри, і виставки.

-В театр можна будь коли поїхати взимку. Бо ж влітку тебе не відволічеш від твоїх квітів і городу! – казав Сашко.

Валя дуже любила квіти. Окрім овочів і саду, вона дбала вдома й про квіти. На всіх підвіконнях стояли горщики від маленького до великого, які хочеш. Герані, троянди, фіалки…

-Це у мене від бабусі. Матері все ніколи. А я – обожнюю… – підтверджувала Валя слова Сашка.

Вона й вступати збиралася у аграрний інститут.

-Моя мрія – оранжерея. Ось вивчуся, почну працювати, назбираю грошей і побудую велику оранжерею… – мрійливо говорила Валя. – Справжню, з освітленням і опаленням, щоб цілий рік там було літо. І квітів було яких хочеш екзотичних…

-Що ти з ними робитимеш? – запитував, сміючись, Сашко.

-Розводити буду. І магазин свій квітковий відкрию. Щоб окупалося, – серйозно відповідала Валя.

-Витратна це діло, між іншим, – казав Віктор. – І клопотів з цим дуже багато.

-Нічого, – одразу відповідав за Валю Сашко. – Це тільки в театрі вкладень не треба – говорити завчені тексти багато вкладень не треба.

А квіти, між іншим – це краса. І радість для очей і душі, не менша за ваш театр і кіно.

Валя з подивом подивилася на Сашка. Віктор не придумав, що сказати і пішов на свою улюблену рибалку.

Коли Валя вступила в місто вчитися, Сашко залишився в селі.

Але він частенько дзвонив Валі, писав повідомлення.

Валя розповідала про однокурсників, місто, про те, як сумує за домом…

Через два роки, якось навесні, Валя приїхала у село на вихідні.

Вони радісно зустрілися з Сашком, обнялися і він аж взяв від радості Валю на руки.

-Що ти, що ти, Сашко, перестань! Дивляться всі! – засоромилася дівчина. – Ходімо чай пити, розкажеш, як справи.

Вони сиділи за широким столом у Сашка вдома. Вся сім’я була в зборі, грала музика.

Сашко плутано говорив то про сільське життя, то про друзів, то про про свої плани піти вчитися в училище.

Вся його увага була тільки до Валі. Вона дуже погарнішала, подорослішала.

Сашко дивився на неї і не міг намилуватися, так скучив.

Валя зробила модну стрижку, у вухах красувалися сережки, вона стала ще стрункішою, ніж раніше.

Одне засмучувало Сашка – знову треба розлучатися. У Валі починалася сесія.

Вони гуляли ввечері по селу, Валя бачила, що Сашко не змінився по відношенню до неї, все той же промовистий погляд його говорив про те, що він її любить.

Але прямо Сашко ще ніколи не говорив їй цього. Валя теж була не байдужа до нього, але всіма силами намагалася не показувати свої почуття – так вже була вихована.

А Сашко задумав для своєї коханої зробити шикарний сюрприз.

Як тільки Валя поїхала в місто, він поїхав у найближчий будівельний магазин і купив матеріали для теплиці.

Це були і дошки, і рейки, і товсті бруси, і навіть цемент для невеличкого фундаменту.

Він перед цим, навіть продав свій улюблений мотоцикл, щоб грошей на все вистачило.

На всі свої гроші він привіз матеріал до будинку Валі, домовившись із її батьками про сюрприз для дочки.

Будували теплицю швидко, великою командою – підключилися сусіди, друзі Сашка і звичайно ж обоє батьків – і Валі, і Сашка.

Всередині була встановлена ​​металева піч із довгою трубою, що обігріває всю теплицю.

На одному боці вишикували полички, куди молода господиня ставитиме ящики з розсадою. Навіть воду підвели і встановили термометр!

Коли Валя повернулася з міста, вона одразу помітила, що її батьки якось дивно поводяться, а Сашко ходить якийсь радісний.

-Ну, Сашко то таке, з ним все давно зрозуміло, – думала Валя. – А ось решта що? Невже мене вже поза очі засватали тут усі?

Сашко раптом запросив її піти з ним на город посидіти під яблунькою, поговорити.

Валя вже не знала, що й думати.

-У мене для тебе сюрприз, – нарешті сказав Сашко, коли вони вже підходили до городу. – Заплющ очі.

Валя засміялася, але послухалась. Вони пройшли ще пару кроків і зупинилися.

-Ну ось! – раптом сказав Сашко. – Подобається?

Валя відкрила очі і ахнула!

У саду перед нею постала її мрія. Побачивши велику теплицю, Валя закрила обличчя руками.

Дівчина раптом заплакала від щастя. Вся сім’я, яка вийшла глянути на те, чи сподобався їй сюрприз, не очікувала такої реакції дівчини.

Валя подивилася крізь щасливі сльози на Сашка і запитала:

-Що це? Як це? Коли ви встигли?

Валя озирнулася на батьків і друзів. А ті всі разом показали на Сашка. Мовляв, це він.

Дівчина обняла його і поклала йому голову на плече.

Всі поспішили вийти із саду, щоб не заважали молодим побути разом.

А Сашко вперше поцілував Валю, гладячи її по густих хвилястих локонах, як дитину. Дівчина обійняла його і відповіла ніжним зітханням.

Нарешті Сашко наважився й видав:

-Вийдеш за мене заміж?

І побачивши ніяковість Валі, додав:

-Тільки одразу відповідай «так». Я й так два роки сумував, не бачачи тебе… Знаєш же ж сама, що я люблю тебе давно.

-Сашко… Любий мій. І я тебе люблю…

-А як же Віктор? – раптом запитав Сашко.

-Який Віктор? – здивувалася Валя.

-Ну той, що з міста приїжджав.

-У мене немає нікого окрім тебе, і ніхто інший мені не потрібен…

Вони зайшли в теплицю. Валя захоплено оглядала свої володіння, всьому дивуючись і нахвалюючи майстрів. Вона йшла стежкою в центрі, майже танцюючи. А Сашко вже щось розказував про переведення її на заочне відділення…

-Теплиця – це тільки початок! – сказав Сашко. – До весілля тепер готуватись треба.

Валя знову закрила щоки руками…

Весілля відгуляли наприкінці серпня. За цей час Валя вже виростила свій перший врожай у новій теплиці.

-Молода он хазяйська яка, – говорили в селі. – Діло у них піде. Молодець, Валя! І чоловіка хорошого собі обрала. Не рівня міським…