Юля відчувала знайомі почуття радості, під’їжджаючи до будинку, що у неї виникають після повернення з відрядження. Вдома добре, затишно, чоловік зустріне. За службовою потребою їй доводиться раз на квартал виїжджати у відрядження для здачі звітів. На це у неї зазвичай йде два-три дні, їде вона завжди на своїй машині, не любить автобуси.

Юля майже всю дорогу назад мріяла, як вони з чоловіком Романом поїдуть через два дні в Одесу, путівки та квитки на поїзд лежать і чекають свого часу. Вони вирішили відпустку провести там на морі. Коли подруга Оксана спитала:

– Чому саме Одеса? Назви бодай одну причину, чому тобі терміново весною хочеться на море?

Юлія засміялася:

– Море хвилюється – раз, море хвилюється – два… ще назвати?

Вони обидві розреготалися:

– Таак, дуже поважна причина! – Сміялася подруга.

Юля припаркувала машину біля під’їзду, відкрила ключем квартиру, до її погляду потрапили жіночі чобітки яскравого кольору.

– Хто це в гостях у мого чоловіка? Напевно, знову колега, вони разом працюють над проектом, якось мені казав Роман.

Вона почула незвичні звуки, що долинали зі спальні. Пройшовши тихо, вона у прочинені двері побачила свого чоловіка і ту саму колегу, з якою у них спільний проект. Юлі стало погано, вона різко розвернулася і попрямувала до виходу, випадково зачепивши на шляху сумочку колеги. Сумочка впала, вони затихли, чоловік вискочив зі спальні, прикрившись рушником.

Роман від несподіванки не міг вимовити жодного слова, слідом із спальні визирнула його колега.

– Юля?! А я думав, що ти завтра…

– А я, як бачиш, сьогодні. Ви ще не закінчили ваш проект із колегою?

Юля взяла свою сумку, з якою приїхала з відрядження, закрила двері та пішла. У машині вона плакала, вона завжди вірила чоловікові, і проживши з ним двадцять сім років, зовсім не знала про його зради. Вона згадала, що півроку тому, повернувшись із відрядження, знайшла у ванній чужу помаду. Тоді Роман чесно сказав, що це помада його колеги, вони сиділи над спільним проектом, його треба було закінчити. Юлія повірила і більше не поверталася до цієї розмови.

Заспокоївшись, Юлія поїхала до Оксани, добре, що вона незаміжня. Їхати їй нікуди, батьки в іншому місті, син із сім’єю живе в Львові. Оксана відчинила двері, і глянувши на Юлю, одразу зрозуміла, що у подруги щось трапилося.

– Юля, що трапилося, на тобі обличчя немає?

– А що сталося? Як у відомому анекдоті, приїжджає чоловік із відрядження, а в нашому випадку дружина.

– Та не може бути такого, щоб твій Роман?

– Я теж так думала, навіть не сумнівалася в ньому ні на йоту, а в них виявляється давно «спільний проект».

Оксана заспокоїла подругу, потім напоїла гарячим чаєм, надвечір вона прийшла до тями. Оксана задоволена, подруга усміхається, навіть жартує.

Наступного дня разом поїхали до Юлі, вона не хотіла віч-на-віч залишатися з чоловіком, знала, що той проситиме вибачення. Юліїтерміново потрібно зібрати речі, взяти свою путівку та квиток, вона вирішила сама їхати в Одесу.

Роман чекав її, він приготувався вибачатися перед дружиною:

– Юля, вибач, це вона мене спокусила, а я не встояв.

– Замовчи, закрийся в спальні, я не хочу тебе вислуховувати.

Оксана мовчки кивала головою, і чоловік зрозумів, що він не зможе протистояти їм. Юлія зібрала деякі речі, взяла обидві путівки та квитки. Вона не хотіла, щоб чоловік теж поїхав.

П’ятнадцятого квітня Юлія була вже в Одесі, влаштувалася в готелі і попрямувала прогулятися набережною. Готель на околиці міста майже на березі моря. Вона дихала морським повітрям, свіжий вітер піддував з моря, нарешті вона трохи прийшла до тями.

– Як тут добре. Нехай холоднувато, вітряно, але мені комфортно.

Повернувшись у номер, відпочила. Увечері почала збиратися в ресторан. Юля, як могла далі відганяла думки про чоловіка, намагалася думати про хороше. Привела себе до ладу, оглядаючи свій вигляд у дзеркалі. У свої сорок дев’ять років Юлія виглядала класно, сукня в підлогу світло-кавового кольору чудово поєднувалося з її каштановим волоссям, струнка, з непомітним макіяжем. Вона задоволено усміхнулася собі у дзеркало і спустилася до ресторану.

За столиком мали сидіти з Романом, його місце заброньовано, але вона була одна. Це її навіть не засмутило, тим більше що через годину до неї за столик з її дозволу посадили чоловіка. Познайомилися, поспілкувалися, порозумілися, і в товаристві Олексія вона провела весь вечір. Юлі все сподобалося, Олексій намагався доглядати її, навіть фліртував, але їй не захотілося з ним заглиблюватися у стосунки, просто знайомі і все.

Наступного дня він її чекав у фойє, але Юлія залишилася неприступною. У неї в запасі цілий тиждень відпочинку, відпочиватиме, гулятиме, дихатиме морським повітрям, обмірковуватиме своє становище обдуреної дружини. Хоча вона вже вирішила, що подасть на розлучення, щойно повернеться додому.

Після обіду Юля вийшла на берег, їй хочеться побути біля води, дивитися, як хвилі набігають, хлюпаються, море сьогодні не спокійно, вона тихенько засміялася і промовила вголос:

– Море хвилюється – раз, море хвилюється – два, море…

– Море хвилюється – три! – Почула позаду себе чоловічий голос Юлія. Озирнувшись, вона побачила перед собою чоловіка, він усміхався широкою посмішкою. Вона мимоволі посміхнулася у відповідь, дуже вже заразлива була його усмішка. Чоловік був явно старший за неї, років п’ятдесяти трьох, з дводенною щетиною, яка його дуже личила, з пронизливим поглядом карих очей. Коротка розстебнута куртка, стильна коротка стрижка. У три секунди Юлія оцінила образ чоловіка, на перший погляд, він їй сподобався.

– Вибачте, що налякав Вас, але я теж знаю цю приказку, я – Ігор, а Ваше ім’я?

– Юлія, можна просто Юля.

– Я бачу Юля, що Ви одна, я теж один, може прогуляємось разом набережною. Я люблю ближче до вечора тут гуляти. Тут думається легко, лише позитивні думки в голові.

– Добре, прогуляємось.

Вони гуляли досить довго, Ігор запросив Юлю до кафе, яке зустрілося їм дорогою. У кафе було тепло, затишно, весело. Ігор замовив вечерю. Юлі було спокійно і тепло під поглядом цих карих очей. Вона дивувалася сама собі:

– Як це я так швидко зблизилася з Ігорем, мені зовсім не хотілося спілкуватися із чоловіками. А з ним легко і комфортно, ну та гаразд, що це я? Я приїхала відпочити та відволіктися від своїх неприємностей.

А Ігор, дивлячись на Юлію, теж думав:

– Як мені легко з цією симпатичною жінкою, я думав, що довго не відійду від зради дружини. Дружина Ігора була молодша на вісімнадцять років, вони жили тут неподалік моря у своєму будинку. У справах він іноді їхдив у Київ, і в черговий приїзд додому застав дружину з молодим чоловіком. Був неприємний скандал, дружина висловила йому прямо:

– Так, ти вже старієш, а я молода, і не було чого залишати мене одну. Максим молодий і він мені подобається, так що подавай на розлучення. Через два дні вона поїхала з ним до Туреччини, досі не повернулася, але Ігор уже подав на розлучення, справа часу, і він вільний.

Юлія з Ігорем зустрічалися весь цей час, поки не настав час їй їхати. Вони обоє зрозуміли, що потребують один одного, долі практично схожі, вони на одній хвилі. Юлія була в нього в гостях, і в останній вечір перед її від’їздом Ігор сказав:

– Юля, мені страшно тебе відпускати, я боюся з тобою розлучатися, не хочу тебе втрачати, а раптом ти не повернешся до мене?

Вони домовилися, що Юля залагодить усі справи вдома, подасть на розлучення, звільниться з роботи і приїде до Ігора назавжди.

– Ігоре, а ти так не думай. Я обов’язково повернуся, мені теж не хочеться тебе тут одного залишати.

– Тоді я поїду з тобою. Білет я куплю. Влаштуюсь у готелі, почекаю тебе, і разом поїдемо на твоїй машині назад. Можна в принципі і на моїй поїхати, але не хочеться повертатись на різних машинах.

Роман чекав на Юлю, приготував вечерю, знав, коли дружина приїздить. Вона увійшла до квартири, він відразу в коридорі обійняв її, вона відсторонилася.

– Іди, я не хочу тебе бачити, ти мені неприємний.

– Юля, люба моя дружина, я все зрозумів, мені без тебе не прожити, мені погано без тебе.

– Я подаю на розлучення, збираю свої речі та їду від тебе.

– Куди їдеш? Ну де ти житимеш, це наша спільна з тобою квартира. Дивись, який я стіл накрив, давай вечеряти при свічках.

– Вечеряй при свічках зі своєю колегою, і продовжуйте свій «проект», а мені дай спокій. Я не повернуся до тебе. Зібравши валізу та сумку, забравши ключі від машини, Юля пішла, поїхала в готель, де на неї чекав Ігор.

Вони їхали машиною і раділи, як діти, своїй свободі, своєму щастю, невдовзі були в Одесі.

Вони стоять на набережній, Ігор обійняв Юлю, дивляться на хвилі і весело рахують:

– Море хвилюється – раз…

Сьогодні високі хвилі, море справді хвилюється, а Юлія з Ігорем сміються, вони щасливі, попереду їхнє ціле життя.