– Мамо, тату, я виходжу заміж. Ми з Іваном вже подали заяву.

Радісна Ліля прийшла в гості до батьків і з порога почала розмову. Вона вже півроку, як винаймала квартиру. Від батьків було далеко їздити на роботу.

– Ти добре подумала? – Запитала мама.

– Добре. У вихідний ми запрошуємо вас до кафе. Ви та ми. Батьків Івана не буде, вони за кордоном. У нього тут лише бабуся, але до неї ми потім поїдемо.

– А чому ти не сказала мені, як ти могла? Ми ж сестри. – обурилася її сестра Діана.

– Звичайно сестри, тільки життя щось у нас різне. Я зараз усім одразу й кажу. – весело відповіла Ліля.

– Я не про це. Як ти можеш виходити заміж? А як же я? В мене немає нареченого, навіть хлопця немає.

– Знайдеш ти собі хлопця. Це не математика, тут я тобі не помічниця.

Діана та Ліля двійнята. Вони не дуже схожі зовні, а характером так взагалі дуже різні. Діана яскрава і можна сказати з поганим характером, а Ліля симпатична, скромна і водночас приваблива та самостійна. Ліля звикла домагатися всього сама. У школі вона навчалася добре, і навіть Діані допомагала. А ось Діана завжди вважала, що їй усі винні. Особливо сестра, адже вона старша за неї на кілька хвилин.

Якщо Ліля отримувала за контрольну роботу п’ятірку, а Діана три чи взагалі два, то винна була Ліля, яка не допомогла.

Ліля вільно вступила на бюджет, а за Діану платили батьки. Платили, але виявилося даремно, два роки, і вона забрала документи, не сподобалося. Потім був просто коледж, який дуже важко їй дався. Діана не турбувалася навчанням. У тата з мамою жити добре, все готове. Тільки ось на роботу треба ходити.

А ось Ліля одразу, як знайшла роботу, з’їхала від батьків. Та й під час навчання вже підробляла. Тільки тоді їй доводилося ділитися з сестрою. Якщо купила Ліля нову косметику, то й сестра хотіла таку саму. Сукня нова, знову ж таки Діані теж треба.

– Ви ж сестри. Купи і їй. – казала мама. – Треба ділитися один з одним.

***

Іван сподобався батькам. Він швидко знайшов спільні інтереси з татом дівчат. Виявилося, що його бабуся живе у селі, а дід, якого вже не стало, любив рибалити і ліс. Молода людина сподобалася і мамі. Ввічливий, охайний, працює, що ще можна побажати для доньки.

Діана поводилася дивно. То мовчала, то, навпаки, не замовкла.

Все найцікавіше почалося за два тижні. Діана бігала на побачення. Мама раділа, ось і друга дочка знайшла собі кавалера. Може і весілля два буде.

Ліля багато працювала, Іван теж. Знайшли підробітки вечорами. Дівчина давно працювала в інтернеті, писала курсові, контрольні на замовлення. Вони збирали на весілля. Вирішили все самі, залежати ні від кого не хотіли. У зв’язку з цим зустрічалися рідше. Писали, дзвонили один одному.

Ліля зрозуміла, що Іван став уникати зустрічей, а потім і на телефон не відповів. Дівчина вирішила з’ясувати, у чому справа. Краще сказати все у вічі. Вона знала, де живе Іван і після роботи поїхала до нього.

– А ти чого тут? – Іван відчинив двері.

– Я ж тобі написала, що приїду. Не чекав?

– Ні. Я нічого від тебе не отримував.

– Як не отримував? Повідомлення прочитано, навіть смайлик у відповідь. Можна увійти.

– Я зараз вийду. Зачекай мене.

Але тут Ліля помітила знайому куртку на вішалці.

– Діана?

– Так. Нам треба з тобою поговорити. Ми з Діаною разом.

Іван говорив ще щось, і Діана виглянула з кімнати, але Ліля вже його не чула. Її зрадили дві найближчі люди. Вона бігла сходами вниз із дев’ятого поверху, забувши про ліфт, як раптом на другому поверсі не втрималася і опинилася на сходовому майданчику.

– Дівчино, з вами все гаразд? – молодик намагався їй допомогти встати. – Вам дуже важко? Зараз я відчиню двері та допоможу вам.

Він на руках заніс її до квартири і посадив на диван.

– Не можна ж так бігати поверхами. Ви могли собі біди наробити. Зараз я дістану з морозильника, щось холодне. А потім треба оглянути вас.

– А ви лікар?

– Так, тільки я стоматолог. Але ми все проходили. Давай на ти, я не дядечко у віці, та й ти молода. Я Остап. Рідкісне ім’я зараз, але це на честь дядька. Батько його дуже любить. Вони близнюки. Кажуть, що і я на них схожий.

Ліля раптом знову заплакала.

– Що сталося?

– Це дуже особисте.

– У нас багато часу. Поки їдемо на огляд розкажеш? Зможеш дійти, чи на руках? У тебе ж зламаний підбор. Візьмемо мої капці. Більше нічого немає, я тут винаймаю квартиру, тому речі тільки мої. А потім я завезу, куди скажеш. Як твоє ім’я?

– Ліля.

– Ось і познайомились.

Дорогою Ліля все розповіла. Спілкуватися із Остапом було дуже просто.

– Забудь його, таких людей треба викреслювати із життя назавжди.

– А сестру?

– Із сестрою складніше.

З ногою було все гаразд.

– Ми забули туфлі.

– Їх треба викинути.

– Я тобі привезу їх завтра, тепер я знаю, де ти живеш.

Наступного дня Остап з’явився з відремонтованими туфлями та тортом.

– Нехай вони нагадують про наше знайомство. А торт на відновлення сил. Пригостиш чаєм?

– Звичайно. Ти ж так мені допоміг.

Про Івана Ліля більше не згадала, як і про сестру. Бачити нікого з них не хотіла.

Через три місяці було весілля Діани та Івана. Діана хотіла шикарне весілля, але грошей Іван не мав, а батьки дівчаток були взагалі проти. Повела нареченого у сестри, ось хай на себе і розраховує. А то одній горе, а другій усі привілеї. У результаті розписалися тихо і без гостей. Прожили трохи більше року.

На той час, як Ліля та Остап подали заяву до ЗАГСу, Діана з Іваном розлучилися. Не зійшлися у грошовому питанні. Діана працювати не хотіла, та й Іван робив лише вигляд, що працює, батьки постійно надсилали йому гроші.

Іван навіть намагався після розлучення помиритися з Лілею, але пізно.

***

– Мамо, тату. Я виходжу заміж. Завтра ми з Остапом прийдемо до вас.

– А Діана? Їй піти?

– Як хоче. Вона ж сестра.

Знайомство відбулося. Остап дуже сподобався Діані, тільки він був зовсім недоступний для неї. На всі її вибрики, слова, і спроби зблизитися, молодик стояв як скеля. Він мав Лілі.

– Діано, ти моя сестра, а тому не заважай нам. Ми відсвяткуємо весілля та поїдемо. Я думала, що з Іваном була поодинока твоя забаганка, але бачу ти хочеш все, що є в мене.

Весілля було веселе, з родичами та друзями. Молоді люди самі все сплатили. А потім поїхали далеко, навіть дуже далеко в Польщу. Там живе дядько Остапа. Вони не втекли від Діани, вони просто виїхали. Спілкуються та приїжджають у гості, правда не так часто.

КІНЕЦЬ.