Ніка вже давно не бачила батька. Міська суєта повністю поглинула її, і ось одного разу, взявши відгул, вона вирішила несподівано відвідати батька в селі.

Під’їхавши до скромного будиночка, вона увійшла всередину, не постукавши. У великій кімнаті Ніка побачила немовля у колисці.

Серце доньки застукало швидше – звідки в будинку батька дитина? Спочатку вона подумала, що у тата з’явилася жінка, яку він приховував від неї.

Але батько, привітавшись, пояснив, що це дитина сусідки, з якою він дружив багато років, і іноді допомагав їй, сидячи з дитиною, поки та була на роботі.

“Тату, але чому ти мені нічого не розповідав про це?” — здивовано спитала Ніка. “Я не хотів тебе турбувати, дочко. Ти і так у місті зайнята до чортиків.

Та й що тут особливого? Допомагаю старій подрузі з малюком.” У серці Нікі задзвеніло тепло від поваги до батька. Вона помітила, як його очі горіли, дивлячись на немовля.

З ніжністю, якої вона не бачила в нього багато років, він узяв дитину на руки, втішаючи її ніжними словами і колисковою. Увечері вони разом вечеряли, обмінюючись новинами.

Ніка розповідала про своє життя в місті, про складнощі та радощі, а батько — про тихе сільське життя і свої невеликі повсякденні радощі. “Ти знаєш, доню, це просте життя,

але мені подобається його темп. І турбота про малюка, хоч і тимчасова, надає особливого сенсу”, – сказав батько, дивлячись на неї теплими очима.

Ніка зрозуміла, що, незважаючи на віддаленість та відмінність їхніх життєвих шляхів, кохання та розуміння між ними залишилися недоторканими.

Ця несподівана зустріч нагадала їй про важливість сім’ї, про підтримку та невидимі нитки, що зв’язують серця, навіть коли вони далеко один від одного.

Коли Ніка виїжджала, батько стояв на порозі, махаючи їй. Вона пообіцяла приїжджати частіше та знала, що дотримається обіцянки. Вона поїхала з відчуттям тепла та спокою, яке дарує лише рідна душа та просте сільське життя.

КІНЕЦЬ.