Після закінчення школи наші з сестрою шляхи розійшлися, оскільки ми обидві вийшли заміж і оселилися у різних країнах. Моя мати воліла жити з моєю сестрою, вважаючи мене більш незалежною та відповідальною.

Через мій стабільний фінансовий стан, який був кращим, ніж у моєї сестри, перевага моєї матері була очевидною.

Нещодавно у моєї сестри виникли проблеми зі здоров’ям після її пологів, і, незважаючи на фінансові труднощі через іпотеку, вона повернулася на роботу, залишивши дітей з нашою матір’ю.

Вони неодноразово зверталися до мене за фінансовою допомогою, і я допомагала, коли це було можливо, доки не зрозуміла, що вони ставляться до мене як до особистого банку.

У результаті я зупинила грошовий потік, обмеживши свою підтримку відправкою посилок.

В черговий раз зіткнувшись з їхніми благаннями, в умовах їхньої фінансової кризи та нездатності задовольнити основні потреби, мій чоловік, який мав подібний досвід зі своєю сім’єю, вирішив дати мені право вибору: допомагати їм чи ні?

Незважаючи на мою природну схильність підтримувати і моє співчуття до матері та сестри, я перебуваю в протиріччі.

Рішення моєї сестри завести ще одну дитину в складних умовах зі здоров’ям і фінансами, попри мою пораду, стало розчаровуючим. Я вірю у доброту, але не дозволю, щоб мене експлуатували.

Рішення про те, як діяти далі, ще не ухвалено, але я схиляюся до того, щоб повністю відмовитися від подальшої фінансової підтримки. Невже в такому випадку я буду занадто жорстокою?