Через пару місяців ми мали накопичити достатньо грошей для початкового внеску. Я тремтіла від передчуття, переглядала сайти з квартирами, уявляла, як обставлятиму все. Але дійсність виявилася дуже далекою від моїх мрій. Влітку сестра чоловіка оголосила, що виходить заміж. Зі своїм молодим чоловіком вона зустрічається вже не перший рік, тому логічно, що все підійшло до такого фіналу. – Ну вже дочці весілля справимо як годиться, – твердо заявила свекруха. Наречена повністю маму підтримувала, їй хотілося плаття, лімузин та купу гостей. Хочете – робіть, хто ж забороняє. Якщо є бажання та можливості, то чому б і ні? Нас на весілля, зрозуміло, теж запросили, тому розмах урочистості я бачила на власні очі. Гульнули так гульнули. За всіма традиціями

Чоловік вчинив, як добрий, турботливий син і брат, але мене, як дружину, він зрадив. Ми разом збирали на квартиру, а він одноосібно вирішив, що весілля його сестри важливіше, ніж наше окреме житло.

Мене не запитав ні про що, я дізналася вже за фактом, що всі наші накопичення пішли на те, щоб його молодша сестра похизувалась день у білій сукні та наробила купу фотографій.

У нас із Володею весілля, як такого, не було. Мені не хотілося зайвих витрат, сенсу влаштовувати дорогу гулянку я не бачила. Чоловік дотримувався такої ж думки. Тому ми просто розписалися, а потім із батьками посиділи у ресторані. На цьому урочистість і скінчилась.

Мої батьки наше рішення не святкувати весілля сприйняли спокійно, а от свекруха все місце собі не знаходила.

– Така подія, син одружується, а ви весілля грати не хочете! Як собаки приблудні, ні рідню не зібрали, ні традицій не дотрималися, – журилася вона. – Ось як я буду родичам у вічі дивитися? У всіх було весілля як весілля, а у нас сором якийсь.

Скиглила вона з моменту подання нами заяви та до кінця посиденьок у ресторані на честь одруження. Я намагалася не звертати уваги, але дратувало сильно.

Після весілля ми вирішили, що треба збирати на своє житло. Точніше, вирішили ще до весілля, але розпочали вже після розпису. Жили ми на орендованій квартирі, тому доводилося викручуватися, щоб ще щось відкладати. Нагромадження росли дуже повільно, але ми не здавались.

Через пару місяців ми мали накопичити достатньо грошей для початкового внеску. Я тремтіла від передчуття, переглядала сайти з квартирами, уявляла, як обставлятиму все. Але дійсність виявилася дуже далекою від моїх мрій.

Влітку сестра чоловіка оголосила, що виходить заміж. Зі своїм молодим чоловіком вона зустрічається вже не перший рік, тому логічно, що все підійшло до такого фіналу.

– Ну вже дочці весілля справимо як годиться, – твердо заявила свекруха. Наречена повністю маму підтримувала, їй хотілося плаття, лімузин та купу гостей.

Хочете – робіть, хто ж забороняє. Якщо є бажання та можливості, то чому б і ні? Нас на весілля, зрозуміло, теж запросили, тому розмах урочистості я бачила на власні очі. Гульнули так гульнули. За всіма традиціями. Крім лімузина і столу, що ломився, був ще салют, діджей, фотограф і оператор. Про сукню нареченої говорити не буду, вона була дорогою і білою.

З моменту весілля сестри чоловік виглядав якимось збентеженим і трохи відстороненим. Я чомусь пов’язувала це з тим, що він зрозумів, що його молодша сестра вже заміжня жінка. Ну інших причин я не бачила. А вони були, та ще які.

Я вже говорила, що перспектива найближчим часом придбати квартиру мене дуже хвилювала, тому я й чоловіка смикала. А він якось мляво реагував, хмурився і просив не забігати наперед. Коли я вкотре завела розмову про квартиру та іпотеку, він посадив мене навпроти та заговорив.

Оповідання звелось до простої фрази – грошей у нас немає. А їх немає, бо чоловік віддав гроші на весілля сестрі.

– Ти ж знаєш, як вона хотіла весілля… Самим їм було не заробити, батьки також допомогти не могли. Загалом, я вирішив допомогти…

Тобто чоловік піддався на сльозливі голосіння мами та сестри та віддав їм наші з ним загальні накопичення.

– Ти не думай, вони поступово віддадуть. Просто зараз вони цієї суми не мають. Але потихеньку вони віддадуть.

Я спочатку не повірила, що такі гроші можна віддати просто заради одного дня свята. Гаразд ще на покупку машини, чи на операцію, але на весілля! Чому чоловік не сказав мені?

Спочатку він не хотів, щоб я зайвий раз нервувала, а потім до нього, мабуть, щось дійшло, і він злякався. Але пізно, гроші вже не повернути.

– Не гнівайся, сонечко. Ми зможемо нагромадити ще раз. А щоб було швидше, давай до мами переїдемо? Там не треба буде витрачати гроші на оренду. Через рік візьмемо квартиру. Ну ти чого, ніхто ж не помер, а гроші справа наживна.

Я з’їхала до своїх батьків того ж дня. Розмовляти із чоловіком не хотілося і не хочеться. Як і зі свекрухою, яка дзвонить то мені, то моїй мамі.

– А хто б їй, крім брата, допоміг? Що не сказав, це так, погано вийшло, але він так болісно реагує. А гроші наново можна накопичити. Нехай приїжджають, я їм уже кімнату звільнила, – чула я шматок маминої телефонної бесіди зі свекрухою.

Я не хочу з нею жити. Не хочу знову збирати гроші на іпотеку. Навіть не впевнена, що хочу жити далі із чоловіком. Я думаю, що це зрада. Мама мене готова підтримати в будь-якому випадку, але просить не рубати з плеча. Чоловік намагається помиритися, а я думаю про розлучення.

КІНЕЦЬ.