Моя проблема тягнеться з дитинства і полягає в тому, що моя мама надто мене опікує. Батька не стало, коли мені було 3 роки і мене виховували бабуся та мама.

Я завжди була слухняною гарною дівчинкою. Закінчила школу із золотою медаллю, вступила на бюджет до університету.

Нині вже працюю. Але живу, як і раніше, з мамою.

Взаємини мої з чоловіками не складаються тому, що мамі ніхто з них не подобається. Коли я починаю з кимось зустрічатися, мама розпитує про нього і якщо дізнається, що він не відповідає її критеріям (не має поки що свого житла і живе з батьками, є інші брати-сестри, переїхав з іншого міста, немає поки що свого авто) щодня починає мені «промивати мозок», каже: «навіщо тобі такий? Все життя будеш у злиднях жити, ні хати, ні возу.

Ми — родина середньостатистична. Я нічого не бачу поганого в тому, щоб разом із хлопцем винаймати квартиру, заробляти удвох, будувати спільні плани кар’єри та саморозвитку, але моя мама надто вимоглива.

До того ж, якщо я почну говорити про можливий переїзд від неї до хлопця, вона відразу починає кричати, що ні за що, і ніколи такого не допустить. За кілька місяців мені буде 24 роки.

Мені іноді здається, що мама спеціально хоче, щоб я не змогла завести стосунки і жила все життя з нею. Я розумію, що мамі буде самотньо однією, але мені хочеться створити свою сім’ю.

Я вже не маленька дитина та мої помилки – це мій досвід, який допоможе мені у майбутньому. Але мамі це пояснити неможливо.

Я намагалася вмовити її знайти собі чоловіка (вона вдруге заміж так і не вийшла після того, як не стало батька і романи з чоловіками її швидко закінчувалися), на що вона, як завжди в таких ситуаціях, почала кричати і сказала: «Мені нікого не треба».

Як вирішити цю проблему, поки що не знаю. Страшно так зажди жити з мамою й не знайти чоловіка.

КІНЕЦЬ.