Любов Сергіївна зачинила двері до своєї кімнати, і її захлиснули сльози. Різкі слова її зятя Віктора, який скаржився на метушливість дочки Вікторії, луною віддавалися в її свідомості. Взявши себе до рук, Любов Сергіївна звернулася до своєї подруги за втіхою.

Та несподівано запросила її пожити біля моря стільки, скільки вона забажає, і натякнула на те, що познайомить її із сусідом, який був таким самим вдівцем, як і вона сама.

Приховуючи свої почуття, вона збрехала дітям, що просто поїде на відпочинок, швидко зібрала речі та купила квиток.

Наступного дня, подбавши про потреби своїх онуків, вона скрупульозно перерахувала всі їхні заняття та повідомила Вікторію про своє рішення поїхати.

Та була захоплена зненацька, так як у неї були плани відвідати подругу, але Любов Сергіївна була непохитна, заявивши, що має свої справи.

Того вечора родина пристосувалася до відсутності Любові Сергіївни, а Вікторія та Віктор самостійно зайнялися організацією розкладу дітей.

Тим часом Любов Сергіївна насолоджувалася своїм тижнем на морі, де вона гуляла пляжем зі своєю подругою Софіею та сусідом Миколою Івановичем, який пояснив їй, як важливо дозволяти своїм дорослим дітям самим керувати своєю родиною.

Було очевидно, що Вікторія і Віктор насилу справлялися зі своїми новими обов’язками. Онук Микола зателефонував якось Любові Сергіївні, засмучений сваркою та порушенням його розпорядку.

Бабуся порадила йому бути самостійним і допомагати батькам. За три місяці Любов Сергіївна та Микола Іванович зблизилися, і зрештою він зробив їй пропозицію руки та серця.

Спочатку вона вагалася через занепокоєння за свою сім’ю, але подруга запевнила її, що її сім’я буде змушена змиритися. Зрозумівши це, Люба прийняла пропозицію Миколи Івановича, визнавши позитивні зміни, які її від’їзд привніс у життя кожного з них.

КІНЕЦЬ.