Віра довго дивилася на чоловіка, який уплітав пиріг під велику кружку чаю, потім не витримала і запитала:

– Ну як? Смачно?

– Дуже, Вірочка, дуже. Це з чим? З малиною? – уточнив Борис, не відводячи погляд від свого ноутбука.

– З полуницею, – докірливо відповіла Віра.

Віра засмутилася.

Ще вранці вона знайшла цікавий рецепт, спеціально вирушила на ринок за свіжою полуницею, купила нову силіконову форму.

– Борисе, а можна хоча б за вечерею приділити мені трохи уваги? Наприклад, просто побалакати. Останнім часом для тебе нічого, крім роботи, не існує.

Борис мовчки встав, відніс у мийку тарілку з чащкою і сказав:

– Віро, ти ж не перший рік одружена. Тим більше, що сама економіст. Забула вже, що таке піврічний звіт?

Ні, за два роки заміжжя Віра не забула, що означають для підприємства звіти. До зустрічі з Борисом вона успішно працювала, була у керівництва на доброму рахунку, але якось все встигала робити в робочий час, принаймні не приносила додому товсті папки з паперами.

Але й не керувала своєю фірмою, як Борис. На розвиток бізнесу він витратив кілька років, справи зараз йдуть чудово. Особливо Борис пишається своїм злагодженим колективом, каже завжди: «Ми команда».

Але один член цієї команди ніяк не дає Вірі спокою – молода та симпатична бухгалтерка Поліна.

– Послухай, а з яких пір, звіт робить особисто директор? Взагалі-то цим має займатися бухгалтер. Чи вона у вас вміє тільки міні-спідниці носити?

– Віро, навіщо ти так говориш про людину, яку зовсім не знаєш?

– Я її бачила і мені цього вистачить.

– Даремно ти так. Поліна – чудовий бухгалтер. Звітом ми займаємось разом і постійно один з одним на зв’язку.

Тієї ж хвилини, немов на підтвердження його слів, Борису на телефон надійшло повідомлення. Він прочитав і почав перебирати якісь документи. Віра пішла мити посуд, намагаючись здаватися байдужою, але все ж таки запитала:

– Хто пише?

– Поліна. Але тільки ти не заводься. Повір, кохана, це все по роботі.

– По роботі спілкуються в робочий час!

– Заспокойся будь-ласка. Ти образилася, що я не вгадав, із чим пиріг? Вибач, рідна, правда, голова вже не розуміє. Було дуже смачно. Гаразд, я в душ і відпочиватиму.

Борис ніжно обійняв та поцілував дружину, але її це не заспокоїло. Миючи посуд, Віра не переставала думати про бухгалтерку. Вона була не з тих, хто перевіряє у чоловіка кишені та мобільний телефон – завжди довіряла Борису. Але коли кілька місяців тому колишня бухгалтерка пішла на пенсію, а натомість взяли Поліну, у серці Віри оселилося тривожне відчуття.

Телефон чоловіка лишився лежати на столі. Спокуса була велика. «А що, довіряй, але перевіряй. Ну, подумаєш, загляну разок, може справді листування у них ділове?»

Переконавшись, що у ванній ллється вода, Віра тремтячими пальцями почала гортати «Вхідні повідомлення». Але у листуванні з Поліною все було стерто. «Навіщо Борис це зробив? Невже я потрапила до банальної ситуації, коли чоловік зраджує мені зі своєю співробітницею?»

Вода у ванній перестала шуміти. Віра напружила всю свою пам’ять, щоб запам’ятати номер телефону цієї злощасної Поліни і повернула телефон чоловіка на колишнє місце.

– Віро, ходімо спати.

– Зараз йду.

Віра дістала в шухляді столу свій блокнот з рецептами і олівцем записала на останній сторінці цифри, які щойно запам’ятала.

***

Вранці Віра проводила Бориса працювати і дістала свій кулінарний блокнот. Відкривши останню сторінку, вона відчула, якусь тривогу. Довго не наважувалася, але потім все-таки внесла номер Поліни у свій телефон і набрала повідомлення: «Здрастуйте! Мене звуть Віра, я дружина Бориса Олександровича. Дуже прошу вас, перестаньте його турбувати у неробочий час. Дякую!”

Зробивши глибокий вдих, Віра відправила повідомлення і в ту ж мить про це пошкодувала.

– Боже мій, що я наробила. Опустилася до цих розбірок. А якщо я помилилася, і Поліна справді добрий бухгалтер і людина? Видалити, можна видалити скрізь, доки повідомлення не прочитане, – подумала Віра.

Тільки вона відкрила чат із Поліною, як до неї прийшла відповідь: – Вибач, люба, але Борис  любить мене».

Віра застигла. Тим не менш, вона написала: – Що за нісенітниця? Ми з ним щасливі.

Відповідачка теж не вгамувалася: – Він тебе просто шкодує.

Віра сіла на підлогу і розплакалася. Ось і кінець, все справді у минулому. Вона більше нічого не писала, нікому не дзвонила. Притягла на кухню коробку, яку завела незабаром після весілля і назвала «Наш сімейний архів», і поринула у прекрасне минуле. Там була купа фотографій, листівки, які вони з чоловіком трепетно ​​підписували і дарували один одному на всі свята, і два камінчики з морського узбережжя, де Борис зробив пропозицію Вірі. Що тепер робити? І як далі жити?

Віра прилягла на диван і заснула.

***

Вже надвечір її розбудив дзвінок чоловіка:

– Вірочка, мені доведеться затриматись на роботі. Але сьогодні ми вже покінчимо зі звітом. Не ображайся, рідна!

“Як у нього ще совісті вистачає вимовляти такі слова – Вірочка, рідна?”

Після декількох годин сну, Віра прийняла прохолодний душ, привела себе в порядок і поїхала до Бориса на роботу. Вирішила спіймати його з Поліною на гарячому.

Але увійшовши до кабінету чоловіка, вона побачила зовсім не ту картину, яку подумки уявляла. Борис сидів у своєму директорському кріслі, перед ним його заступник Андрій та бухгалтер Поліна, на столі купа документів, усі жваво розмовляли.

– Віро, який сюрприз! Ти засумувала, не дочекалася мене вдома? Присядь, почекай, ще буквально п’ять хвилин і ми розходимося. До речі, дівчатка, познайомтеся. Це моя дружина Віра, а це наш бухгалтер Поліна.

– Та ми здається вже знайомі, заочно, – сказала Віра і сіла на стілець наприкінці довгого столу.

– Рада знайомству, дуже приємно, – зі щирою усмішкою відповіла Поліна.

– Яке нахабство поводитися зі мною так награно. Ну нічого, зараз ви закінчите і ми розберемося, – думала Віра, при цьому зазначила, що Поліна справді справляє враження доброї і навіть порядної людини.

Колеги почали щось бурхливо обговорювати по роботі, а у Віри в цей момент на телефон надійшло повідомлення. Подивившись, вона застигла. Там було написано: – Чоловіка додому не чекай, він залишиться ночувати в мене.

Віра залилася фарбою, адже вона чітко бачила, що телефон Поліни лежав на столі перед нею, і та його в руки не брала, нічого не писала.

Віра набрала злощасний номер і зателефонувала, але телефон Поліни мовчав. «О Боже, з ким же я тоді листувалась сьогодні?» Вона скинула дзвінок та видалила контакт.

У цей момент Поліна з Андрієм зібралися йти. Віра залишилася з чоловіком наодинці.

– Віро, мені здається в Андрія з бухгалтеркою роман. Як тобі вони? На мою думку, дуже гарна пара.

– Борисе, пробач мені!

– За що?

– За недовіру.

– Ти приїхала мене перевірити?

– Якби ж тільки це. Ти не уявляєш, що я сьогодні наробила!

І вона про все розповіла чоловікові. Виявилося, що в середині номера вона переплутала дві цифри, а хтось на іншому кінці дроту вирішив її розіграти.

– Так, кохана, певно, якийсь жартівник вдосталь покуражився, листуючись із тобою.

– Борисе, я нічого на вечерю не приготувала.

– Тоді поїдемо вечеряти в ресторан! Тим більше, привід є – зі звітом покінчено. Може, й Андрія з Поліною покличемо? Якщо вони ще не пішли.

Вечір у ресторані вийшов чудовий. Тільки Віра спочатку соромилася спілкуватися з Поліною, яка нічого не підозрювала.

***

Наступного ранку, як завжди, нагодувавши чоловіка сніданком і проводивши на роботу, Віра вирішила приготувати пиріжки і дістала свій кулінарний блокнот. Відкривши останню сторінку, вона посміхнулася, вирвала її і відправила неправильно записаний телефонний номер у коробку з архівом, адже це теж частина їхньої сімейної історії, нехай і не найприємніша.