Ми знайомі 4 роки, він іноземець, який проживає в Італії, а працює у нас у відрядженнях. Він у процесі розлучення, має трьох дітей.

У мене дочка не від нього. Живемо разом 2 роки, він коли приїздить по роботі, то живе з нами. Приймаючи рішення бути з ним, я сподівалася, що ми одружимось і будемо щасливі, але останні місяці я його зненавиділа.

Він почав дорікати мені, називати мені суму витрачених грошей на мене (18000 євро за рік, то це взагалі мізер, порівняно з його статком), дорікає тим, що влаштував мене на роботу, рахує мою зарплату, принижує мене. Останні п’ять днів я його уникаю у плані близькості, то він мене мало не образив, після того, як я йому вчора відмовила.

Я йому все сказала, що написала вище, що після закидів я перестала його любити, що зараз почуваюся рабинею, наче він платить мені зарплату. Я так хочу свободи і хочу сім’ю, дітей, а він мені каже, що я не дозріла для сім’ї, що я взагалі безнадійна, безрука, тупа, дурна і що він скоро втече від мене, і я ні копійки від нього більше не отримаю.

Ще до знайомства, я взяла кредит, щоб купити житло, його перевели до іншого міста, він наполягав, щоб я покинула роботу та переїхала до того міста. Я так і зробила.

Кредит до 2026 року. У тому сенсі, що я матеріально залежна, але його більше не хочу бачити.

Як мені далі жити у цьому чужому місті, без засобів для існування. Цю роботу, на яку він мене влаштував, я ненавиджу.

До речі, він ніколи не запрошував мене до Італії, жодного разу не їздили відпочивати разом. Тепер я переконана, що в його очах, я ніхто для нього, може, й гірше.

КІНЕЦЬ.