Я розумію, чому дочка воліє заплющувати очі на те, що її чоловікові начхати на її сина від першого шлюбу. Не хоче зайвих скандалів та боїться розлучення.

Але не можна заради “штанів” у будинку забувати про власну дитину. Тим більше не можна утискати хлопчика, який зараз у цій родині як чужий.
Якби в онука був батько, це зняло б багато проблем, але його, на жаль, немає, а новий чоловік дочки дуже наочно демонструє своє ставлення до її сина.

Дочка овдовіла п’ять років тому. Вона тоді залишилася з трирічною дитиною на руках і була зовсім розчавлена.

Звичайно, ми з батьком не кинули її напризволяще, допомагали грошима, сиділи з онуком, всіляко підтримували. Але їй все одно було тяжко. Зі своєї квартири вони з онуком переїхали до нас. Вона казала, що їй там дуже незатишно, а ночами навіть страшно.

Тому вирішили квартиру здавати, а ми для них з онуком переробили велику кімнату у нас у квартирі.

Дочка два роки ходила, мов тінь. Я боялася, що після втрати коханого чоловіка вона вже не оговтається. Тому коли дочка почала знову фарбуватися та оновлювати гардероб, я зраділа.

Ще рік тривав її роман із Володимиром. Чоловік він позитивний, нічого про нього поганого сказати не можу. Та й дочка поруч із ним розквітла. Єдине, що мене насторожувало, це як він ставитиметься до онука. Спершу все було нормально, тож я розслабилася.

Хоча й бачила, що новий зять не прагне зближуватись з хлопчиком, тримає його на відстані. Я навіть доньки на це вказувала.

Але вона відповідала щоразу, що Володі просто потрібен час, щоб звикнути до мого сина, і все буде нормально, а я даремно паніку наводжу.

Дочка з онуком та новим чоловіком одразу переїхали до її квартири, а за пів року донька оголосила про своє цікаве становище.

Мені стало ще тривожніше. Виявилось, що переживала я не дарма. Володимир і до появи спільної дитини особливою теплотою до пасинка не вирізнявся, а коли з’явився свій, то зовсім припинив звертати увагу на старшого.

Дочці, зрозуміло, доводиться більше часу приділяти дитині, яка без неї ніяк не може. Потім чоловік вимагає уваги, а на старшого сина часу майже не залишається.

Зятю на пасинка начхати. Що він їсть, куди ходить, чим займається. Головне, щоб очі не муляв зайвий раз. Витрачати гроші на пасинка Володимир теж не хоче. Онук хотів піти до секції, треба було купити форму. Зять відмовився витрачати гроші.

– Він кілька разів сходить, йому набридне, а ми вже гроші витратили. А в нас зараз і так зайвих немає, – повторила мені слова свого чоловіка дочка.

Ми з батьком купили дитині форму, самі водимо його на заняття. Дитина ходить із задоволенням і кидати не збирається. Він взагалі не з тих, хто гуртки та секції змінює постійно.

Натомість молодший онук записаний чи не з народження на усілякі розвиваючи гуртки. Там і басейн, і якесь ліплення, і йога для малюків, чого тільки немає, коротше.

Все це коштує дуже багато, але на свого сина зять грошей не шкодує. Економити воліє виключно на старшому.

Старший онук виріс з осінньої куртки, вже короткі рукави, а нову йому купувати не стали. Дочка знову словами чоловіка пояснила, що сезон доходить кінця, а навесні щось куплять.

– Він же росте як на дріжджах, не встигаємо купувати речі. Нічого, доходить ще в цій, а то зараз купимо нову, а він до весни ще вимахає. І що, знову купувати одяг?

Куртку онуку купили ми з чоловіком, тому що дивитися, як дитина ходить у замалому одязі, було неможливо. Як безпритульник. Дочці я висловила, що думаю з цього приводу. Зять пасинка утискає, а матері й справи нема. Навіть куртку синові купити не може.

– А на що я куплю? Гроші всі у чоловіка. Я в декреті взагалі. Він сказав, що навесні купимо. Це ти трагедію на рівному місці влаштовуєш. Чоловік усе правильно каже.

Думаємо з чоловіком, що треба старшого онука до себе забирати. Він вже великий хлопчик, усе розуміє, все бачить. З нами йому буде краще.

Зараз зробимо ремонт у кімнаті та заберемо. Поки що з донькою не розмовляла, але думаю, що ні вона, ні зять проти не будуть. У них вже своя сім’я, до якої старший хлопчик не вписується.

КІНЕЦЬ.