В селі всі люди перешіптувалися, коли дізналися, що я знайшла собі в Польщі чоловіка з житлом, а сина до себе забирати не збираюся. Але мені байдуже до тих пліток, я ні про що не шкодую

Чесно кажучи, я не люблю людей, які обговорюють інших не знаючи причини. В моїй життєвій історії було багато пліток і «косих» поглядів, проте я намагаюсь не звертати на це увагу.

Моя складна доля виявилась для односельчан приводом здивування і постійного обговорення за спиною. Ніхто не розуміє чи не хоче розуміти чому я зробила саме так, а не інакше.

Словом, жила я все дитинство з мамою і коли завершила навчання в школі, то поїхала вчитись у місто. Мама старалась відсилати гроші, а згодом я там ще й підробіток знайшла.

Минули роки, я зустрічалась з хлопцями і від одного чекала дитину. На той момент мені було 26. Звичайно, що цей хлопець не прийняв дитину і кинув мене.

Я повернулась в село, до мами. Коли синові було три рочки, я почала переживати за його майбутнє. Мама порадила їхати на заробітки в Польщу, а доглядати внука погодилась сама.

Син Андрійко провів щасливе дитинство з бабусею, я висилала гроші, двічі на рік приїжджала в рідну хату. Згодом, я знайшла собі чоловіка. Він був поляком, одразу мені сподобався.

За рік ми почали жити разом і одного Різдва я уже приїхала з ним на свята. До Андрійка мій новий чоловік ставився, як до рідного і хотів забрати його до нас, у Польщу. Малий не захотів, він вже звик до села, до школи, тому відмовився. Моя мама теж не радила, адже хотіла, щоб я добре влаштувала особисте життя.

Син підріс і поїхав в місто. Зараз він працює в компанії на хорошій посаді. Ми бачимось рідко вживу, але кожного дня дзвонимо по відео-зв’язку.

Люди і досі перешіптується про те, що я кинула дитину і поїхала в Польщу. Я вважаю, що я зробила все правильно. Я забезпечила його фінансового аж до сьогодні, а через свою помилку могла б і зустріти хорошого чоловіка. Мамі я також старалась допомогти і тому, не розумію чому люди так мене оскаржують.

Я заробляла гроші не на себе, а на дитину, яку не покинула, а залишила з рідною бабусею. Я не шкодую про те, що так зробила, адже не бачу в тому ніяких проблеми. Люди люблять «кіно» і чуже життя, а я скажу Вам: не судіть і осудженими не будете. Зараз я і, найголовніше, моя дитина — щасливі.

КІНЕЦЬ.