Галя підійшла до плити. Вона розігрівала суп і котлетки, щоб погодувати свого свекра. Весь цей час свекор не переставав бурчати. – Дітей виховувати не вміють! Хазяйство нагодувати, так чоловіка чекають! Може, й обід він має готувати? Їжа де, запитую?! Ото вже послав Господь невісточку! Галя застигла від здивування, а потім раптом підійшла до столу. – Ану помовчте! – гукнула вона і перед свекром на підлозі опинилася тарілка з супом. Свекор дивився на неї широко відкритими очима

Галя поспішала додому. Точніше, не до себе додому, а до свекрухи.

Її свекруха, Ганна Михайлівна, зі своєю старшою сестрою, яка жила в сусідньому селі, поїхали в “турне” по родичах.

-Чи ж довго нам залишилося?! – говорила свекруха.

– Треба встигнути всіх родичів провідати.

Сестра кивала на знак згоди, сумно підібгавши губи.

Галина не розуміла, звідки такі думки у жінки, яка тільки-но справила пʼятдесяти пʼяти ліття!

Святкували ювілей Ганни довго і зі смаком. Спочатку з рідними, потім із сусідами, потім з дальньою ріднею, потім із колишніми колегами…

Закінчилась справа через два місяці, коли роз’їхалися останні гості – однокурсниці свекрухи, які навчалися разом понад тридцять років тому.

Галя тоді дуже втомилася. А ще й була у положенні. Їй же, окрім своєї роботи, доводилося і за великим господарством приглядати, і ці щотижневі застілля готувати, і доглядати за гостями.

Сама свекруха влаштовувалась на чолі стола, як іменинниця, а коли народ виходив з-за столу, то танцювала в центрі кола, то розповідала про себе…

Словом, ні готувати, ні дивитися за столом, подавати-забирати, ні тим більше прибирати зі столу і мити посуд вона не збиралася!

Дві зовиці також не поспішали допомагати. Протягом тижня не показувалися, бо працюють з ранку до вечора, а по суботах приходили надвечір, якраз до застілля.

Наївшись, швиденько бігли хто куди, щоб не довелося зі столу прибирати.

Нехай Галя допомагає, вона працює у школі, тільки до обіду, у неї повно часу. А те, що Галя ще має своє господарство, дитину маленьку, ще й у положенні, не враховувалося ніким, окрім її чоловіка.

Микола старався, як міг, полегшити життя дружині, але й він працював допізна.

Закінчилась ювілейна епопея, Галя трохи зітхнула вільніше. Коли вона пішла в декретну відпустку, нарешті стала більше проводити часу з сином, зайнялася будинком, навела чистоту і порядок.

Народився другий син, стало складніше, але вона намагалася встигнути всюди.

І тут свекруха зібралася у довгу подорож. Свекор залишався вдома, але доглядати господарство було сказано Миколі, а отже, Галі…

Вона пробувала щось сказати, що не зможе всюди встигати, за дітьми потрібне око й око, корова телятко мала, треба молоко переробляти.

Може, Галя буде в себе вдома, а свекру обіди через Миколу відправлятиме. А за хазяйством свекор і сам зможе приглядати.

У відповідь на це свекор влаштували таку сварку, що Галя аж застигла від несподіванки.

А Миколі було сказано, що якщо він «ставить дружину вище за батьків, то вони від нього взагалі відмовляться».

Дивлячись на сумного чоловіка, Галина погодилася жити в домі свекрухи до її повернення, доглядати за свекром і за хазяйством.

Першого ж дня після від’їзду дружини свекор не прийшов додому ночувати.

Галя з Миколою сиділи до третьої ночі, чекали. Потім Микола махнув рукою, сказавши, що, напевно, батько прийде завтра.

-А раптом щось трапилося, – запитала Галя.

Чоловік раптом ніяково сказав:

-Та він ходок у нас, користується будь-якою можливістю піти на ліво… Ось і зараз, мабуть, вирішив скористатися, що нема дружини…

-А чому ти про це раніше не говорив? – обурилася Галина.

-Та переживав, що ти вирішиш, ніби я такий же…

Свекор повернувся наступного дня до обіду, поїв, невдоволено бурчачи, що приготували не те, що хотів. І пішов спати.

Галя, яка сподівалася, що він хоч би в корів прибере, махнула на нього рукою і пішла в сарай сама.

Не хотіла чекати, коли прийде Микола й прибере, адже йому треба після роботи свою корову нагодувати і прибрати, а молоко привезти в хату свекрухи, щоб Галя переробила все молоко разом.

Коли вона зайшла додому, то побачила сумних синів. А свекор почав свою пісню:

-У власному будинку не дають спокійно полежати! Навіщо залишаєш їх одних? І хазяйка з тебе ніяка, і мати!

Наговоривши вдосталь всякого, він сів за стіл, з’їв приготовлену «нікудишньою» хазяйкою вечерю. І пішов десь на всю ніч.

Микола, який прийшов з роботи, заспокоював дружину. Він по дорозі зайшов до себе додому, навів лад у сараї, нагодував хазяйство. Привіз молока.

Галя нагодувала чоловіка і дітей, потім пропустила молоко через сепаратор, сметану прибрала в холодильник, поклала закваску. Вимила посуд і сепаратор. Удвох із чоловіком покупали дітей, поклали спати.

Свекор знову не прийшов ночувати.

Вранці Галя встала раніше, щоб упоратися з хазяйством, поки чоловік вдома з дітьми. Коли вона занесла відра з молоком, Микола відправив її до дітей, а сам пішов годувати хазяйство.

-Тобі й так важко, – сказав він. – Це чоловіча робота. Не хвилюйся, додому я теж встигну зайти… Ти краще з дітьми посидь.

Так минули ще два дні. Галя з Миколою бігали між двома будинками, господар будинку не збирався нічим себе обтяжувати. Він приходив ближче до обіду, бурчачи під ніс, їв все, що на столі наготовлене, спав і знову вирушав на гульки.

У п’ятницю свекор прийшов годині о п’ятій. Побачивши ненакритий стіл, почав сваритися:

-Де обід? Чому немає їжі? Що за жінка така? Хазяїн додому прийшов, а на столі пусто!

Галя втомлено попросила:

-Не шуміть, будь ласка, Сашко заслаб, ми всю ніч не спали… Втомилися… Їжа в холодильнику, зараз поставлю розігрівати.

-Грій швидше, а я поки що у ванну схожу, – заявив свекор.

-Почекайте ще трохи? В нас же на дровах вода гріється, то я ще не розтопила, – сказала Галя.

Краще б вона цього не говорила, бо свекор знову почав бурчати.

-Ти хочеш сказати, що води нема теплої? Чим же ти займаєшся цілими днями? Обіду нема, води нема!

У цей момент прийшов Микола, який вирішив спочатку зазирнути до батьківського дому, допомогти Галі із сараєм.

Він швидко помив руки і взяв молодшого сина на руки, почав гойдати його, заспокоюючи. Галя пішла до плити, де розігрівалися суп і котлети.

Весь цей час свекор не переставав голосно бурчати.

-Народжують дітей, а виховувати не вміють… Хазяйство нагодувати – чоловіка чекають, воду нагріти – теж… Може, й обід він має готувати? Їжа де, запитую?! Отож вже послав Господь невістку!

Галя застигла від здивування з таких одкровень свекра, а потім раптом підійшла до столу.

-Ану помовчте! – гукнула вона свекру і перед ним на підлозі опинилася тарілка з гарячим супом, який вона несла, щоб його нагодувати.

Свекор дивився на неї широко відкритими очима і не розумів, що відбувається.

А Микола, який вже відкрив рота, щоб щось сказати батьку, сів назад на місце.

-Хто ви такий, щоб мені отаке говорити? Хто ви такий, щоб осуджувати мене у чомусь? Ви не хазяїн в будинку, ви просто гультяй, який тільки й гульбанить цілими днями поки хазяйки вдома немає!

Від Ганни Михайлівни я, може, й терпіла б сварки, я її поважаю, незважаючи ні на що. А вас поважати за що?!

Вам не подобається, як я тут господарюю? Так хазяйнуйте самі! Розбирайтеся самі зі своїм будинком, а я маю свій будинок, куди я й повертаюся!

Галина зняла фартух, почепила його на цвяшок, підійшла до чоловіка.

Зібрала дитячі речі, одягла сина, потім взяла Сашка. Одяглася сама, взяла сумку з дитячими речами, пішла до дверей.

Микола підскочив до неї, сумку забрав, узяв на руки старшого.

Підійшов до батька та й сказав:

-Ти образив мою дружину, матір моїх дітей. Своєю поведінкою ти так само ображаєш свою дружину, а мою матір. Ми йдемо, у цей будинок ми більше не повернемося.

Вийшов за двері слідом за Галею, яка вже встигла піти. Допоміг їм влаштуватися в машині. І вони повернулися додому.

Назавтра прибігли зовиці, почали кричати, що ось, залишили батька без допомоги, сидить не ївши, хазяйство не погодоване. І все через невістку нікудишню.

Микола дав їм виговоритись, а потім ввічливо взяв обох під руки і вивів із дому. Там він сказав їм:

-Батько не лише мій, а й ваш. Ідіть і допомагайте йому, якщо так його шкода. Чоловіку ще шістдесяти немає, здоровий, коли по жінках бігає. Нехай вдома і в сараї свою силу та здоров’я застосовує. І вас нехай трохи наздоганяє.

А Галі він ніхто. До неї більше з цього приводу не звертайтесь. А не здумайте про неї говорити!

Сестри зрозуміли, що це серйозно, принишкли. Старша тільки запитала:

-Ти що, тепер зовсім туди не ходитимеш?

-Сам буду, коли мати приїде. До неї ходитиму, їй допомагатиму. А сім’ю свою до цього дому возити не буду, нехай будуть подалі від такого діда та свекра.

За мовчазною згодою про пригоди чоловіка Ганні Михайлівні ніхто не розповідав. Ну, але вона й так зрозуміла. І більше без нього нікуди не виїжджала.

У дім до Миколи та Галини вона приходила сама, поралася з онуками.

З Галею вона тепер розмовляла по-іншому, шанобливо.

А чоловіка вона тепер тримала коло себе. Часу на пенсії багато, можна за всім встежити…