Оксана останнім часом все частіше замислювалася про свою долю і своє життя.

Зараз у неї все добре, але могло все й по-іншому скластися, якби не випадкова вечірка у студентському гуртожитку.

Оксана після закінчення школи поїхала вчитися у технікум на бухгалтера. Мати з батьком так вирішили, хоч вона хотіла працювати вихователькою у дитячому садку. Але мати сказала:

-Ну що та вихователька, зарплата маленька, діти неспокійні, йди на бухгалтера, серйозна роботу і біля грошей.

Послухалася вона, вступила, навчалася, жила у гуртожитку.

У школі їй подобався Віктор. Він був на рік старший, закінчив школу, нікуди не вступив, тому збирався їхати на заробітки закордон.

Оксані він подобався, і Віктор зізнався їй:

-Оксано, ти дочекайся мене, я зароблю грошей за рік, повернуся і ми одружимося. Люблю я тебе, навіть не хочу дивитись ні на кого з дівчат!

-Звичайно дочекаюсь, поки буду вчитися, а там і ти повернешся!

Віктор поїхав з товаришем на заробітки, а Оксана пішла вчитися в технікум.

Вона на чоловіків особливо не звертала уваги. Віктор часто їй дзвонив, навіть надсилав якісь гроші.

Тим часом Сергій із паралельної групи не давав спокою Оксані – подобалася вона йому.

Намагався «зʼявитися» завжди поруч, зустрічав увечері, коли вона з подружками поверталася з прогулянки, іноді сам напрошувався до їхньої компанії.

Якось в гуртожитку було свято – День студента. Дівчата накрили стіл, хлопці купили ігристе.

Цього вечора Оксана вперше його скуштувала. Сергій сидів поруч, було весело, і Оксана не помітила, як трохи переборщила.

Прокинулася Оксана в ліжку Сергія, в його кімнаті. Його двох сусідів не було.

Вона схопилася і все зрозуміла. Швидко вдягнулась і вискочила з кімнати Сергія. Довго плакала в підсобці, де були відра, швабри.

-Що я наробила, а як же мій Віктор? Що я йому скажу? І Сергій хороший, скористався моєю слабкістю.

Вона майже нічого не пам’ятала. Але після цього випадку, запам’ятала на все життя – такі гулянки не для неї.

Сергій навпаки, ходив щасливий – дуже потрібна йому була вже Оксана.

Він вибачився перед нею, але вона вперто не хотіла з ним зустрічатися.

І раптом через півтора місяці відчула слабкість і подруги по кімнаті порадили сходити до лікаря.

Коли лікар повідомила її про вагітність, Оксана застигла.

-Що ж мені робити? Я вчуся, я не хочу цієї дитини… Але лікарка спокійно пояснила:

-Ти молода, я розумію, не ти перша, не ти остання. Народжуй спокійно, виростиш, батьки допоможуть. Бо інакше, можуть бути непередбачувані наслідки. Потім шкодуватимеш, багато хто через це проходить, біжить до мене зі сльозами про допомогу, а що я потім можу зробити?

Оксана любила маленьких дітей, не даремно вона ж хотіла стати вихователькою, і це остаточно вирішило її долю.

Сергій, дізнавшись про її вагітність, вирішив одружитися з нею. Не міг він залишити Оксану одну з дитиною. Батьки теж вмовляли, що дитині потрібний батько. Ось так і вийшло, вийшла заміж Оксана за нелюба.

-Дочко, злюбиться, стерпиться, зате у дочки твоєї батько! І хороший батько! – казала мати. – Дивись, як він вас любить!

Коли Віктор дізнався, що Оксана одружилася, він вирішив залишитися на заробітках далі, і додому не повертатися.

Оксана була вдячна йому за це, бо не уявляла, як подивиться йому у вічі, після того, як обіцяла його дочекатися.

Оксана із Сергієм жили з його батьками. Вони допомагали, внучку Олю любили, до Оксани теж добре ставилися.

Сергій працював в офісі менеджером, а Оксана там же у бухгалтерії.

Донька росла, Сергій наполягав на другій дитині, але Оксана не хотіла.

Вона звикла до своєї долі, жила і жила. Любов до неї так і не прийшла, до чоловіка ставилася байдуже.

Сергій це бачив, переживав, не так він уявляв своє сімейне життя з коханою жінкою.

Минуло шістнадцять років. У них давно своя квартира Оля закінчує школу. Сімейне життя стабільне, як і раніше.

Робота, будинок, іноді їдуть усією родиною у відпустку на море.

Оксана Віктора більше не зустрічала, він приїжджав додому до матері, але вона із чоловіком жила у місті.

Незабаром у нього не стало мами. Після поминок його більше ніхто не бачив у селищі.

Оля вступила в інститут в інше місто.

Оксана її не відмовляла. Вона пам’ятала, як вона хотіла бути вихователькою, але батьки наполягли на іншому.

Ось і вона працює бухгалтером, робота їй не дуже подобається, але що робити, треба працювати.

Взагалі Оксана по життю, як їй скажуть, так вона і жила. Опиратися не могла, такий характер. Хоч у душі сама себе сварила, переживала, але не показувала цього.

Коли донька сказала, що поїде вступати в інше місто, Сергій заперечував:

-Ну куди ти поїдеш, Олю, тут ми тобі допоможемо, будеш жити вдома і навчатися.

Але Оля була наполеглива і проявила свій характер:

-Тату, я вирішила і своєму рішенню не зраджу. Я хочу бути викладачем англійської, і буду. Мені подобається англійська мова.

Сергій дивився на Оксану:

-Ну хоч ти скажи, куди її відпускати в інше місто?

-Нехай донька їде і навчається. Це її мрія.

Оля вдячно дивилася на матір:

-Мамусю, я завжди знала, що ти мене підтримаєш, не хвилюйтеся, все в мене буде добре.

І справді, донька закінчила з відзнакою педінститут, додому не повернулася, вийшла заміж за коханого чоловіка і поїхала з ним жити в столицю.

Працює вона у великій міжнародній компанії перекладачем, із чоловіком все добре, народився син.

Оксана взяла відпустку, і з першого місяця допомагала їй з онуком Артемом. Але довелося поїхати додому, відпустка закінчилася.

У сорок сім років в Оксани настала чорна смуга у житті.

Не стало один за одним батьки. Залишився батьківський будинок, Сергій вмовляв продати його, але вона була проти. Занадто дорогий він був для Оксани. Тут вона виросла, батьки прожили життя, звичайно потрібен ремонт, але це все можна виправити.

Сергій, не дочекавшись взаємності від дружини, почав гульбанити, не часто, але бувало, став затримуватись з роботи.

А ще з’явилася якась Анжела в офісі, і поклала око на начальника.

Якось був ювілей фірми. Відзначали його в кафе,

Сергій не прийшов ночувати додому. Оксана переживала, дзвонила, абонент був недоступний.

Вже під вечір наступного дня Сергій приїхав додому.

Оксана вже знала, що з ним нічого не трапилося, колега Сергія розповіла їй, що Анжела повела його до себе.

Коли чоловік приїхав додому, вона вже розуміла, що не пробачить його, хоч Сергій так не думав.

-Ну, що дружино, втратила мене, а я ось він. Провів бурхливу ніч, і тепер зрозумів, що означає кохання, і що означає гаряча жінка. Від тебе кохання я так і не дочекався, але я думаю, що ти мені вибачиш. Вибач, га? Вибач, ми стільки років з тобою прожили, я не буду більше тобі зраджувати.

Оксана не знаходила слів.

Коли справа стосується кохання, деякі вірять у долю, а інші – ні.

Ось і Оксана думала, що її доля склалася не так, як вона хотіла. Вона і вірила, і не вірила у долю, знала, що доля залежить від людини.

Пробачила чоловіка просто за те, що він чесно їй зізнався у зраді. Вона його розуміла. Сама ж до чоловіка роками ставилася прохолодно… А він терпів.

Анжела не давала спокою Сергію, вони стали зустрічатися в обідню перерву, іноді їхали на машині кудись, але додому він приїжджав завжди вчасно.

Їй розповідали, що чоловік зустрічається з Анжелою.

Вона цього навіть не приховувала, і всім говорила, що свого начальника не віддасть нікому, навіть дружині.

А Оксані не хотілося з’ясовувати стосунки – хай буде як є…

Минуло ще років сім, Оксана вийшла на пенсію у п’ятдесят п’ять років. Дедалі частіше вона згадувала свого Віктора.

Пам’ять про втрачену любов жила в її серці, і періодично виринала яскравою плямою в її житті. З чоловіком остаточно розладналися стосунки.

Коли Оксана вийшла на пенсію, то поїхала відвідати доньку та онуків.

У неї вже двоє синів, живуть добре, велика квартира, чоловік займається бізнесом.

Проживши у них тиждень, Оксана побачила, як у доньки вдалося життя, воно щасливе, а їй більше нічого не потрібно. Аби дочка була щаслива.

Довго думаючи і розмірковуючи Оксана, дійшла висновку – так далі продовжуватися не може!

Треба розлучатися з чоловіком.

Розлучилися, і Оксана поїхала у батьківський дім.

Вона знала, що життя наполегливо продовжує доводити, що деякі люди просто призначені один для одного, а коли вони зустрінуться – це лише питання часу. Вона не втрачала надії, що одного разу зустрінеться з Віктором.

Оксана зайнялася ремонтом будинку. Сусід Микола Іванович, дружно жив із її батьками, завжди допомагали один одному.

Він запропонував допомогу Оксані чисто за символічну плату. Сусід жив один, поховав свою дружину, йому вже за сімдесят, сам запропонував свої послуги Оксані на згадку про її батьків.

Був один нюанс, Микола Іванович – рідний дядько Віктора, і тримає з ним зв’язок.

Рідко, але Віктор навідував його приблизно раз на п’ять років.

Микола Іванович мовчав, Оксані нічого не говорив, а вона не питала про нього. Їй хотілося дізнатися про його долю, але незручно розпитувати про це його дядька. Нехай все залишається як є.

Але дядько був іншої думки, він повідомив свого племінника, що Оксана розлучилася і повернулася у батьківський дім.

-Вікторе, не втрачай другого шансу, я знаю, що ти без неї не можеш, тричі одружився і все дарма. Оксана хороша і добра жінка, якою була, такою і залишилася, а я їй допомагаю з ремонтом.

Вранці Оксана прокинулася і глянула у вікно. Микола Іванович добудовував альтанку у неї на подвір’ї.

Вона пішла на кухню готувати сніданок, коли почула голос сусіда:

-Оксано, вийди, дивись хто до нас у гості приїхав.

Оксана не поспішала, вона смажила яєчню, для неї та сусіда, вони все літо снідали разом, так наполягла Оксана.

Коли вона вийшла на ґанок, у дворі спиною до неї стояв чоловік, і розмовляв із Миколою Івановичем.

Сусід усміхався, чоловік обернувся, і в Оксани потемніло в очах. Вона встигла взятися за поручень. Віктор підскочив до неї і підхопив.

-Ти що, Оксано? Хіба ж так зустрічають гостей? – стривожено сказав він.

-Вікторе, ти звідки? Ти як тут зʼявився?

-От приїхав до тебе, і все буде в нас добре. Нехай краще пізно, ніж ніколи.

Вони стояли, обнявшись, і дивилися один на одного.

А Микола Іванович відвернувшись, з серйозним виглядом старанно щось пиляв, усміхаючись у свої сиві вуса.