Вже кілька місяців я безрезультатно намагаюся достукатися до власної доньки. Вся річ у тім, що Юля вигнала з дому свою дочку та мою онуку Аліну. Ні, дівчинка не потрапила до в’язниці, не чекає дитину від невідомого залицяльника і взагалі, як на мене, не зробила нічого поганого.

Вся «провина» Аліни полягає в тому, що вона не пішла стопами матері та не вступила туди, куди хотіла Юля. Як на мене, таке виховання – це дурість. Треба сказати, що моя Юля з дитинства відрізнялася впертістю та прагненням до досягнення мети будь-якими способами.

Вона активно їздила на спортивні змагання, займала перші місця на олімпіадах і хотіла бути першою. Власне, про це свідчать і золота шкільна медаль, і червоний диплом з університету.

Ось тільки в супутники життя моя дочка обрала чоловіка, цілком протилежного до себе. Сашко був спокійним і тихим, зірок із неба не хапав і не жадав стати «господарем життя».

Я одразу сказала дочці, що вони із Сашком – не пара. Але хіба вона слухала когось? А через три роки сліз і скандалів, заснованих на «безхребетності» чоловіка, Юля подала на розлучення. Зрештою, вона все життя прожила одна, без чоловіка, виховуючи єдину доньку Аліну.

Потрібно віддати належне Юлі, вона дала Алінці все найкраще – і житло, і одяг, і школу. Тільки дочка вважала, що її дитина повинна бути такою ж упертою і цілеспрямованою, як мати.

Але так не сталося. Алінка і зовні, і за характером більше була схожа на батька. Так, вона чудово вчилася, малювала і займалася в гуртках з іноземних мов, але дівчинка не ставила собі за мету стати кращою в групі або в школі. Саме це і дратувало Юлю.

Нині Алінці 17 років. Цього року вона на відмінно закінчила школу. Постало питання про те, куди їй вступати. Юля одразу націлила дочку на те, що вона подасть документи на іноземну філологію.

– Вивчиш ідеально дві-три мови (задатки в тебе є), – і підеш працювати одразу після університету. Місце я тобі вже підготувала, – оголосила Юля дочці.

Алінка не чинила опір і через місяць пішла складати іспити. Проте вступити на бюджет, як мріяла мати, у дівчинки не вийшло.

Чесно кажучи, у мене є відчуття, що Аліна спеціально склала іспит трохи гірше за інших.

Вона не хотіла сперечатися з матір’ю про майбутню професію, але й ставати перекладачем у плани моєї онучки явно не входило.

Того дня, коли Аліна не вступила на бюджет, вона розповіла про провал матері.

А вже за годину онучка зателефонувала мені у сльозах і попросила приїхати. Рідна мати полоскала дівчинку вздовж і поперек, вигукуючи прокляття, згадуючи погану спадковість батька та пророкуючи Аліні долю офіціантки.

Мало того, вона змусила Аліну зібрати свої речі та сказала вирушати на всі чотири сторони, наче дівчинка вчинила якийсь злочин!

На жаль, Юля ніяк не могла зрозуміти, що натура та характер дочки відрізнялися від її власних якостей.

Щоправда, я сподівалася, що через кілька днів вона заспокоїться і схаменеться. Але ні. Донька, як і раніше, стоїть на своєму. Коли ж ми розмовляємо телефоном, то я чую на свою адресу:

– Мамо, навіщо ти їй дала притулок? Вона мала зрозуміти, що в житті нічого з неба не падає. Ось, пожила б по гуртожитках, а потім зрозуміла, що перекладач – це її путівка в життя.

– Доню, але ж не можна бути такою категоричною. До того ж крім перекладача, існують інші професії, – намагалася заперечити я.

– Які, наприклад? Менеджер? Чи юрист? Мамо, схаменись, зараз настав час зв’язків. Я потім і кров’ю ці зв’язки напрацьовувала, щоби Аліна все перекреслила? – продовжувала обурюватись Юля.

Загалом, за ці кілька місяців ми так жодного разу не змогли домовитися. Алінка взагалі відмовляється розмовляти з матір’ю. Ще б пак, складно продовжувати любити та поважати жінку, яка без особливої причини вигнала тебе з дому.

Треба сказати, що онука все-таки вступила до університету, але на іншу спеціальність, причому на бюджет. Я вже казала, що вона чудово малює і виявилося, що Аліна хоче стати архітектором. Юлі ми поки що нічого не говорили. Але час лікує. Я все ж таки сподіваюся, що дочка прийде до тями та просить вибачення перед своєю єдиною дитиною.

КІНЕЦЬ.