Ми з чоловіком завжди пишалися своїм сином, до того ж він в нас єдиний. Він гарно вчився в школі, закінчив вуз і зараз має хорошу роботу.

Ми жили не бідно, тому, коли син ще вчився, купили йому квартиру. У 26 років він одружився і ми були раді, що у нього є куди привести дружину. Та радість тривала недовго.

Одного разу син сказав, що батьки його дружини наполягають на переїзді до столиці, де можливостей для кар’єрного росту значно більше, ніж в нашому місті.

Ми не бачили в цьому ніякої переваги, тому що і тут він мав престижну роботу, квартиру, та й ми поруч, як не як. Я знала, що йому не хочеться їхати з рідного міста, але він не смів перечити дружині, яка на той час вже була вагітна. І що найгірше, уміло цим становищем користувалася.

Коли я запитала, де вони там будуть жити, син зніяковів, а потім відповів, що він продав квартиру, щоб купити там.

Я була розлючена цією заявою, оскільки квартира була трикімнатна з сучасним ремонтом і побутовою технікою, а в столиці за ці гроші можна купити тільки однокімнатну. До того ж, та квартира вже буде їх з дружиною спільна.

Виходить, поки батьки невістки жили в своє задоволення, особливо не напружуючись, заробляли тільки на життя, ми зібрали гроші на житло і для їхньої дочки. А тепер якщо вони розлучаться, син залишиться ні з чим і йому доведеться орендувати квартиру або повертатися до нас.

Зараз посипляться коментарі, щоб я заспокоїлась, що син з невісткою заживуть щасливо, Та я це говорю не просто так.

Невістка з самого початку спільного життя шантажує нашого сина тим, що якщо він не погодитися на переїзд до столиці, то вона поїде до своїх батьків і він навіть не дізнається, хто у нього народиться син чи донька.

Звичайно він наляканий і продав кваритиру. Хіба це нормальні відносини? Зараз ми дуже жаліємо, що оформили квартиру на сина, а не на себе.

Та, Бог їм суддя. Надіюсь, все-таки, що все у дітей буде добре!

КІНЕЦЬ.