– Щастить тобі, ти спадщину отримала, – сказала Катя своїй двоюрідній сестрі Ліді. – Що значить “щастить”? У мене ж дідуся не стало, – обурилася Ліда. – А що думаєте робити з грошима? – не заспокоювалася Катя. – Покладу на рахунок, – відмахнулася Ліда. Катя скоса подивилася на Ліду, та кивала головою та посміхалася. Ліда чудово розуміла, чому до неї приїхала і на що натякає її сестра. – Катю, не тягни, питай те, через що приїхала? – раптом сказала Ліда. І тут, Катя дістала якийсь зошит із сумочки

– Щастить тобі, ти спадщину отримала, – сказала Катя.

– Що означає «щастить»? У мене ж дідуся не стало, його шкода. Тут слово «щастить» недоречне.

Катя та Ліда були двоюрідними сестрами, а їхні батьки – рідними братами. Спадщину Ліда отримала від батька її матері – самотнього чоловіка, який постійно відкладав гроші на свій рахунок, у результаті вийшла непогана сума. Мама Ліди звільнила квартиру доньці з її сім’єю, а сама пішла в батьківську однокімнатну квартиру, гроші ж віддала Ліді на сімейні потреби. Катя ж трохи заздрила сестрі і вважала такі обставини великим успіхом.

– А що ви тепер думаєте робити з такими грошима? – Запитала Катя.

– Покладу на свій рахунок, потрібні будуть – скористаємось.

– Як ви легко живете! – похитала головою Катя. – Все у вас є – і квартира, і гроші, ні чого не потребуєте! У тебе навіть батьки живі, дядько Михайло хоч і покинув твою маму і з іншою сім’єю живе, але на онука гроші надсилає. А в мене обоє пішли на той світ один за одним.

Катя схлипнула, дістала з сумочки серветки та витерла очі.

– Але зате у вас добротний будинок від батьків дістався. Не жарт – три кімнати, всі умови є і своя ділянка, дочкам твоїм благодать.

– Та що цей будинок – там ремонту не було 10 років! У селі живемо, до міста півгодини Юрі на роботу, бензин нині дорогий, та машина ще й розвалюється. Юра то полагодить, то до міста автобусом добирається. Хотіли кредит взяти, але не дають – Юра ж на будівництві неофіційно працює, не оформлявся.

Я молодшу в садок влаштовую, начебто і на роботу кудись іти треба, але це працювати на дядька за копійки. Ми хотіли б щось своє з Юрком відкрити, працювати на себе, бізнес-план навіть склали. Ех, початковий капітал на все потрібний.

Катя скоса подивилася на Ліду, та кивала головою та посміхалася, вона чудово розуміла, чому до неї приїхала і на що натякає її сестра.

– Ну а що у вас там за бізнес намічається?

– Ось дивись, ми хочемо розводити кроликів! – Катя дістала зошит із сумочки. – Тут усе розписано: витрати на відкриття, обладнання, корми, загалом – все до дрібниць. Дохід буде дуже пристойний. А витрати – максимум 100 000 – 150 000, які відразу повернутися. За рік ми вже заможними бізнесменами станемо! Думаю, що навіть за півроку повернемо вам гроші, та ще й із наваром. А досвід у сільському господарстві у мене є.

– Та де ж є? Ви лише третій рік там живете, лише п’ять курочок маєте.

– По сусідах досвіду набиралася, дивилася, як вони роблять це для себе.

– Ну, загалом так, – сказала Ліда після довгої паузи. – Дам я тобі 100 000 на півроку для початку. Якщо бізнес у вас розкрутиться, і вам щось ще знадобиться – ще допоможу. Але, вибач, сестричко, оформлятимемо передачу грошей через нотаріуса, так спокійніше буде всім.

– Звичайно звичайно! – Затараторила Катя. – Я погоджуюся на будь-які умови.

Катя ніколи не просила грошей у Ліди, вони добре ладнали, але були ризики: у Юри було повно різних ідей, але почавши справу, він швидко втрачав до неї інтерес і скидав все на Катю, а та ледарка вищого ступеня. Але тут такий ентузіазм та ще й хочуть все офіційно оформити. Молодці, що сказати!

Тільки ентузіазм цей швидко вщух через те, що справа не пішла. Ні, спочатку навесні все було добре: куплені клітки в сарай, все облаштували, кролики чарівні. Тільки незабаром почалися проблеми. Ліда періодично приїжджала в село до Каті, і бачила, як загинається весь цей її бізнес.

– Даремно Катя все це зробила, – зітхаючи, говорила Ліді сусідка Каті. – Дітей зранку до школи та саду, а сама до обіду спить, чоловік на роботі. Купила всього трохи для бізнесу, а решту грошей на шмотки розмотала. Вона сподівалася, що доглядати кроликів не треба, ніби вони самі по собі живуть. Загалом усе це діло скоро пропаде.

Коли прийшов термін віддавати гроші, Катя неохоче почала приймати сестру у своєму домі. Та не набридала – ну може Каті ще пощастить? Але були продані клітки, не стало кроликів, а борг не повертався. Минув майже рік. Треба б все ж таки Каті якось делікатно нагадати про борг, хоч особливої ​​потреби не було, але все одно.

– Катю, я, звичайно, не набридаю, але ціни зростають, як ти думаєш розраховуватись? – Запитала Ліда.

Якби Катя спокійно відповіла, що в неї зараз немає, що вона влаштується на роботу і поступово віддасть борг, то Ліда б усе чудово зрозуміла. Але замість виправдань Катя обрушила на неї:

– А, зрозуміло, погано ночами спиш? Я чекала від тебе такого – коли мені найважче, обов’язково треба нагадати про борг! Ось у вас завжди все було в шоколаді, все вам в руки легко йшло та просто! Тобі гроші потрібно просто щоб на карту покласти, а в мене завжди потреба. Чекай! Ми чекали – і ви почекаєте, візьмемо кредит – розплатимося.

Катя багато ще всього наговорила, і Ліда просто пішла, нічого не сказавши, а ще залишила розписку на столі у Каті – мовляв, можеш борг не повертати. Сестри не спілкувалися довгий час, але за півроку до Ліди на роботу приїхав Юра і привіз 110 000 гривень у конверті. Ліда зателефонувала сестрі, хотіла помиритися, але Катя відповідала їй сухо та коротко. Ліді було прикро – начебто й добро Каті колись зробила, але чомусь відчуває за це винною.

Через кілька місяців Катя все ж таки зайнялася невеликим бізнесом – вона, сидячи вдома, ліпить пельмені, покупців у неї дуже багато. Робота їй подобається, як вона каже: “Включу улюблені серіали, дивлюся їх, а руки самі все автоматично роблять”. З Лідою вони помирилися, і Ліда навіть у скрутний час пропонує сестрі трохи грошей, але та відмовляється…