Люди всі зараз кажуть, що рабство вже давним давно скасували. Але чи так воно в житті?

Десь глибоко в душі, я думаю, що всі ми жінки – служниці домашнього побуту, навіть, якщо й нарівні з чоловіками ходимо на роботу.

Але для нас чомусь домашню роботу ніхто не відміняє, це лише наш обов’язок і так якось в суспільстві вже давно повелося. Я так себе і називаю – “домрабиня”.

Зазвичай мій ранок починається з того, що я щодня поспішно готую сніданок, а після того і їжу з собою на роботу своєму чоловікові.

Дмитро мій працює на заводі, а там не годують, потрібно купувати щось в кафе, а це недешево зовсім, ціни там зараз солідні, кожен день так не поїсиш, і доводиться їжу брати з собою.

Потім ми разом снідаємо, він йде на роботу, а я залишаюся одна вдома. Я не працюю там, де платять гроші за мою працю. Моя праця не оплачується і навіть не заохочується ніким. Я – домогосподарка. Мій день розписаний по хвилинах.

Після того, як чоловік йде на роботу, я буджу і збираю наших дітей.

Одного треба відвести в школу, а другого в садочок. При цьому вислухати масу скарг на те, що вони хочуть спати, не хочуть йти в школу, садок і багато іншого, загалом, ранок у мене завжди дуже насичений і важкий, якщо так можна сказати.

Коли весь процес закінчений і діти відведені по своїх місцях, здається, що ось воно щастя – тиша і спокій в домі. Але поки рано розслаблятися мені зовсім.

Потрібно зайти в магазин і купити якісь продукти, щоб приготувати на вечерю щось смачненьке. Готування ж їжі для всієї сім’ї ніхто не відміняв, адже не восьме березня і не свято якесь: чоловікові одне щось потрібно приготувати, дітям – інше, хочуть теж смачненького чогось, бо звичайний суп та кашу їсти вони відмовляються зовсім, просять щось смачненького, люблять добре поїсти.

Скупилася, намагалася все швиденько, але скільки ж часу пройшло. Пора бігти додому. Скоро забирати сина зі школи після чотирьох уроків, а у мене вдома ліжка навіть ще не заправлені, обід не готовий.

А, забула прання включити, ще й його вивішати потрібно, хоч би знову не забути, постійно згадую про нього і часто забуваю геть.

Випрана білизна висихає, попередню зняла, попрасувала та розклала по шкафах, ліжка заправлені, обід на плиті. Дякувати Богу поки встигла.

Пора бігти в школу забирати дитину. Забрала, відразу погодувала, помила гору посуду. Поки молодший ще перебуває в садочку потрібно поробити уроки, які задали додому зі старшим.

Уроки вже наче позаду, і дві години часу теж.

О, Боже, пора готувати вечерю, адже скоро потрібно бігти в садочок.

Коли з вечерею вже все приготовлено, ми зі старшим сином збираємося і йдемо за братом в садочок. По дорозі поговорили, порахували пташок і насолодилися свіжим повітрям.

При усьому цьому я вислухала тираду як вони втомилися йти і що вже хочуть їсти, і обов’язково щось смачненьке. Вдома ми відразу переодяглися і помили руки. Погодувала дітей, помила посуд і прибрала за ними.

А щоб не втрачати часу, поки мій чоловік ще на роботі я приготувала одяг синам на наступний день і зібрала зі старшим портфель на завтра, вважаю, що так буде краще, коли менше роботи залишиться на наступний день.

Здається, можна і відпочити хоч трішки. Але не вийде, мій чоловік вже повернувся з роботи, вже в коридорі роздягається. Пора накривати на стіл вечерю і тепер годувати чоловіка.

Насипала вечерю, сіли поїли з чоловіком і обговорили, як у кого пройшов день. Виявилося, що у нього на роботі був справжній завал, купа справ та проблем.

Я коротко розповіла йому про своє проведення часу, але почула відповідь, що мені легше, я ж “сиджу в дома”.

Типу це повинно мені полегшити мою долю. Поїли, думаєте, чоловік прибрав зі столу і помив посуд? Ага, він же дуже втомлений, він же з роботи прийшов. Замела все ретельно в кухні. Тепер вже точно все. Всі нагодовані, можна подивитися фільм з чашкою чаю.

Але синочки покликали погратися з ними у залі і я, забувши про мрію про фільм, пішла складати пазли, будувати вежу або що там їм на цей раз прийде на розум.

І навіть після цього не вдалося лягти відпочивати, як ліг втомлений чоловік, адже він після роботи. Навіть перераховувати не буду ще ту кількість роботи скільки я зробила ввечері, думаю жінки і так все чудово знають і розуміють мене.

Цікаво, це у мене лише такий чоловік, що нічого не хоче допомагати і не розуміє, чому я скаржуся, коли сиджу вдома? Чи це усі такі чоловіки?

КІНЕЦЬ.