Єдина річ, яку моя майбутня дружина мусить вміти і робити добре — це готувати. Звісно, я звертаю увагу на зовнішність і характер, без цього ніяк, але кулінарні уміння для мене дуже важливі. Ні, я не фанатично люблю їжу, але працюю на будівництві, займаюся спортом. Тож люблю смачно і поживно поїсти, не тільки салатики, але і виглядаю відповідно дуже переконливо, майже богатир.

Не можу сказати, що мені ніколи не зустрічалися хороші дівчата, це зовсім не так. Вперше я одружився , кохання затьмарило розум і я не звертав увагу на побутові навички дружини, а їй майже і не було.

Чи то мама не навчила, чи лінощі брали гору, але кохана зовсім не стежила за порядком вдома, а готувала так, що їсти ті страви було неможливо, а то і небезпечно.

Супи були настільки переварені, що навіть потреби жувати їх не було — це було якесь смузі з макаронів, картоплі та цибулі, яке виглядало так, що апетит зникав моментально. М’ясні страви або згорали вщент, або були такими гумовими, що можна було жувати по півгодини, та й те без успіху.

Коли приходили якісь гості або наставало свято, їжу ми замовляли або купувати готову, щоб і не соромитися, і самим не мучитися. Я просив навчитися готувати, пояснював, що для мене це важливо, але у відповідь отримував лише агресію і нерозуміння, так і розійшлися.

Друга моя дружина працювала медсестрою, тому з хазяйновитістю в побуті проблем не виникало ніколи — все було вимито і ледь не стерильно, речі складені акуратно по поличках. Коли діло йшло до весілля, і ми почали жити разом, майже щодня балувала мене смачними стравами, то курочку запече під соусом, то котлеток насмажить на роботу — хіба можна на таке не повестися?

А сама така гарна, струнка. І раптом після весілля вона мені заявила, що любить, виявляється, худеньких хлопців, тому я сідаю на дієту. Я був ошелешений і не розумів нічого.

Питав її, навіщо тоді заміж вийшла за мене, якщо бачила, що я чоловік не маленький. Відповіла, що була впевнена, що знайде спосіб мене вмовити схуднути до тої статури, яка їй до вподоби.

Тож раціон мій кардинально змінився після одруження. Котлетки і курочки відійшли в минуле і були замінені овочами всі можливих видів — печеними, тушкованими і сирими, кашки на молоці і без заправок, а замість супів і борщів — лише бульйони на курочці, без картоплі, лише з рідини.

Хлопці на роботі хоч і посміювалися з мене, але щедро підгодовувати обідами, які їм дружини складали на роботу, а я під’їдав шоколадні батончики по дорозі додому, аби хоч якось триматися у звичній вазі.

Далі — гірше, вона почала забороняти моїм друзям приходити в гості, для того, аби уникнути необхідності накривати на стіл, бо нормальних страв мені вживати не було дозволено. Що ж лишалося робити — я списав все на молодість і розійшлися.

Після двох шлюбів я був худий і досі молодий, занадився в магазин навпроти купувати готову їжу. Продавала її приємна і усміхнена, хоч і повненька, дівчина. Так детально розказувала мені про кожну страву, що я навіть сумнівів не мав у її кулінарних завдатках.

Але знову помилився — не врахував різницю між продавцем у продовольчому відділі і кухарем, готувала вона неохоче і геть не смачно. Якийсь час я намагався надавати більше значення духовним речам і продовжувати жити на покупних стравах, але розумів, що це зовсім не той формат, якого я прагну, і ми розійшлися.

КІНЕЦЬ.