– Мамо, я вирішив одружитися і завтра приведу мою наречену до нас у гості! – заявив за вечерею Олені Петрівні її син Олег.

– Синку, я, звичайно, нічого не маю проти того, щоб ти одружився, але не в найближчому майбутньому.

– Це ще чому ж, мамо?

– Тому, любий мій, що ти ще занадто молодий і недосвідчений, а ця дівчина напевно тебе причарувати вирішила.

– Ну, не такий уже я й молодий, мамо! Мені скоро сорок років виповниться, тож пора вже задуматися про спадкоємця, та й Марина моя така чудова, така добра й душевна.

– Синку, сучасні дівчата не можуть бути добрими й душевними, дівчина твоя напевно прикидається тільки, а як заміж за тебе вийде, так і покаже себе у всій красі.

– Ні, мамо, Марина саме така, якою я її тобі описав. Вона у мене в школі викладає, діти її дуже люблять, та й батьки теж.

– Звідки тобі це знати, синку? Марина твоя сказала? То ти їй не вір, це вона спеціально ціну собі набиває!

– Мамо, я сам це бачив на власні очі, коли Мариночку з роботи зустрічав. Ось чесне слово, батьки їй дуже задоволені, один батько її учениці їй навіть букет на моїх очах подарував!

– Мужик подарував твоїй нареченій букет на твоїх очах, а ти радієш? Ти впевнений взагалі, що то не її коханець був, а батько її учениці?

– Ну, він казав їй, що дуже вдячний їй за дочку.

– За яку дочку, Олеже? Твоя наречена вагітна від іншого, мабуть, а на твої широкі плечі дитину посадити вирішила. Боже мій, якого наївного хлопчика я виховала.

– Мамо, Марина не вагітна, я б знав.

– Та звідки тобі це знати? Ось одружишся ти з нею, а потім і дізнаєшся, що скоро батьком станеш чужої дитини. От як знала, що мені треба тебе і на роботу і з роботи проводжати!

– Мамо, це вже занадто!

– Скажу більше, сидіти треба було на твоїх заняттях, щоб і твоїх студенток від тебе відважувати, як я це раніше й робила.

– Мамо!

– А ось скажи мені, скільки років цій твоїй нареченій.

– Мамо, вона молодша за мене на десять років.

– Тридцять, значить! Вирішила, виходить, застрибнути в останній вагон поїзда! Хитра, нічого не скажеш!

– Мамо, ти сама недавно сказала, що я молодий ще для шлюбу, а Мариночка…

– Ти молодий, а вона – засиділася. Ти не плутай, Олеже! Чоловік – він до старості наречений, а у жінок все інакше.

– Ну, це ти маєш рацію, звісно, але двадцятирічні студентки на мене навіть не дивляться.

– І правильно роблять! Якщо вони на тебе будуть дивитися, то я з ними швидко розберуся!

– Мамо, але ж я жива людина, і мені хочеться мати сім’ю, дітей, хочеться, щоб на мене хтось з роботи чекав. Ти мене розумієш?

– Розумію, звісно. І завжди чекаю на тебе після роботи!

– Я не це мав на увазі, мамо! Зрозумій ти нарешті!

– Гаразд, Олеже, приводь свою Марину знайомитися! Хоча, постривай! А де ви житимете після весілля? Зі мною?

– Ні, мамо, з тобою ми жити не будемо! Марина має свою квартиру, вона їй від бабусі дісталася.

– Це добре! Тільки, синку, ти одразу маєш показати їй, хто в домі хазяїн! Інакше вона тобою керуватиме.

– Мамо, то який же ж я хазяїн у домі, якщо ми в квартирі Марини житимемо?

– Чоловік – завжди господар в будинку, синку! Запам’ятай це. Значить, ти одразу попереди свою цю наречену про те, що в магазини ходити не будеш нізащо!

– Чому це, мамо? Мені не важко!

– Попередь, я сказала! Інакше потім пізно буде!

– Добре, мамо, як скажеш!

– От і молодець, синку! Ще скажи їй, що готувати не вмієш і вчитися не збираєшся! Зрозумів?

– Мамо, але я й справді не вмію готувати.

– От так чесно й скажи, щоб не спокушалася! Ще просвіти її, що прибирати в квартирі ти не будеш!

– А це ще чому?

– А це тому, що квартира ця належить їй, от нехай вона там і прибирає!

– Точно, мамо, ти маєш рацію на всі сто відсотків! Так і скажу!

– Ще скажи їй, що кожні вихідниі проводитимеш зі мною, щоб я не сумувала.

– Мамо, але у вихідні мені відпочити хочеться…

– Ось саме так, синку, у мене й відпочинеш! Бо дружина тобі відпочити не дасть! Напевно, почне тягати на концерти якісь, якщо вона в тебе така любителька музики.

– Скоріш за все, мамо, так і буде!

– Ось саме так, Олеже, а тобі це потрібно?

– Ні, мамо, не потрібно! Я краще посплю довше.

– Точно, Олеже, значить, скажи їй, що в суботу після роботи ти додому приходити не будеш, а відвідуватимеш мене, і залишатимешся з ночівлею. Ти мене зрозумів?

– Зрозумів, мамо. Ти маєш рацію, так і скажу.

– І про зарплату скажи обов’язково!

– Про зарплату? А що про неї говорити?

– Скажи, що віддавати зарплату їй усю не будеш, бо тобі кишенькові гроші потрібні, та й мені на ліки давати треба щомісяця!

– Мамо, а ти що кожного місяця будеш слаба? Раніше начебто б за тобою цього не спостерігалося!

– Раніше не спостерігалося! Але я старію, так що скажи, як я сказала!

– Добре, мамо. Скажу!

– І ще, синку, скажи їй, що перш, аніж одружитися з нею, ти хочеш разом з нею до моєї знайомої лікарки сходити, щоб та підтвердила, що вона не вагітна!

– Але, мамо…

– Жодних «але», Олег! Чи ти хочеш виховувати чужу дитину?

– Ні, мамо, я своїх дітей хочу!

– Значить, слухай, що я сказала, бо знаю я цих сучасних дівчат.

– Добре, мамо, я зроблю все так, як ти порадила.

– Чудово, синку, а як тільки лікарка підтвердить, що вагітності немає, так і приходьте знайомитися! Тільки говорю одразу, що я не збираюся тут для незнайомої мені дівчини стіл накривати! Скажеш їй, щоб купила тортик по дорозі. І не якийсь, а з моєї улюбленої кондитерської. Адресу їй скажи заздалегідь, щоб вона змогла його замовити, бо принесе мені вчорашній ще. А я такого не потерплю!

– Добре, мамо, я все скажу Марині. Ну, я думаю, що знайомитися ми прийдемо тепер уже не завтра, а трохи згодом!

– Синку, я не поспішаю! Ти в мене ще молодий, так що на день раніше, на день пізніше, мені все одно. Головне, щоб твоя майбутня дружина все зрозуміла та запам’ятала, а ще краще записала…

…Вже наступного дня Олег вирішив поговорити з нареченою.

– Мариночко, люба, я хотів тобі сказати, що по магазинах я ходити не буду, мені важкого носити не можна!

– Не турбуйся, любий, я продукти з доставкою замовляю, це дуже зручно.

– Так? Ну, добре тоді. Однак, Марино, я хотів тобі ще сказати, що готувати я теж не вмію.

– Не біда, любий, навчишся.

– І вчитися не буду.

– Ми будемо в ресторани ходити? Чудова ідея! А я й не знала, що ти так добре заробляєш!

– Ні, люба моя. По ресторанах ми ходити не будемо! Скажу більше, зарплату я тобі віддавати буду не всю! Сама розумієш, що в мене мають бути кишенькові гроші, та й мамі допомагати треба.

– Розумію, любий, все розумію. Віддаватимеш зарплату ти мені не всю, а скільки?

– Стільки, щоб вистачило на продукти.

– Добре, а я тоді зі своєї зарплати за квартиру платитиму, якщо вже продукти ми купуватимемо з твоїх грошей.

– Продукти для того, щоб ти могла приготувати їжу для мене! На тебе я витрачати гроші не збираюся. І ще, прибирати у твоїй квартирі я не буду ніколи і нізащо!

– А чому, любий?

– А тому, що це твоя квартира, ось ти в ній і прибирай. До речі, робити це ти будеш у неділю, поки я у мами гостювати буду!

– Ти в неділю відвідуватимеш свою маму? Без мене?

– Я буду до неї в суботу після роботи йти, Марино, тому що вона без мене сумувати почне, напевно! Сама розумієш, що ми з нею сорок років не розлучалися!

– Розумію, любий, як же ж тут не зрозуміти.

– Марино, ось тобі адреса кондитерської, в якій ти торт для мами замовити маєш, щоб не з порожніми руками на знайомство йти! Тільки запам’ятай, торт має бути свіжий! Вчорашнє моя мама їсти не буде, а ти ж не хочеш зіпсувати стосунки з майбутньою свекрухою вже в момент знайомства?

– Не хочу, Олеже, звісно, не хочу! Замовлю найсвіжіший торт, ти не сумнівайся! Адже я все розумію.

– Це добре, що ти все розумієш! Тому що мама домовилася зі своєю лікаркою з приводу тебе, і завтра ми йдемо на прийом.

– Навіщо? У мене хороша лікарка, Олеже!

– Твоя лікарка мене не цікавить, люба моя! Я хочу, щоб мамина підтвердила, що ти не вагітна.

– А якщо я вагітна?

– Що? І ти говориш мені про це тільки зараз? І хто батько дитини?

– Ти, звісно, хто ж іще?

– Та ти що, Марино? А я ось маю сумніви тепер! А якщо батько цієї дитини той мужик, який тобі букет дарував?

– Знаєш що, Олеже, а я знайомитися з твоєю мамою не буду! І заміж за тебе не піду!

– Це чому ж? Злякалася? Добре, що мама мене попередила.

– Добре, любий, добре. Іди і скажи їй «дякую»!

…Олег прийшов додому пізно. Олена Петрівна сиділа за столом на кухні.

Перед нею стояв свіжий торт з її улюбленої крамниці солодощів.

– Синку, це ти вже прийшов?! – гукнула вона. – А тут твоя наречена Марина мені торт заздалегідь надіслала… Свіженький он який. Сідай давай чай пити!

– Торт надіслала? – пробурмотів він. – Он як…

Олег сів за стіл, глянув на той торт і побачив на ньому якийсь дивний напис.

Чоловік повернув тарілку з тортом до себе, прочитав напис і застиг від несподіванки.

Там був напис: «Дякую, що попередили!».

– Мамо, який чай?! – нарешті сказав він. – Немає в мене більше нареченої! Вона мене обманула, як ти й попередила!

– Та ти що, синку? От я, як у воду дивилася! Та ти не переймайся, одружуватися тобі все одно поки що рано.

– Це я вже зрозумів, мамо…

…А через кілька місяців Олег отримав повістку у суд щодо визнання батьківства.

Дитина, яку народила Марина, була його, і тест це підтвердив.

Хоча і без тесту було ясно, що дівчинка дуже схожа на Олену Петрівну.

Отож, Олег змушений тепер платити аліменти, а його мати вмовляє Марину дозволити їй бачитися з онукою, і навіть обіцяє дачу на дівчинку переписати, бо Олег в жінках розчарувався остаточно, і ні з ким зустрічатися в найближчому майбутньому не збирається.

А потім може бути пізно. Врешті-решт, не такий він вже і молодий…