З недавніх пір мені особливо не хочеться ходити з чоловіком у гості до моєї мами. Занадто гостро я відчуваю різницю в її відношенні до мого чоловіка і до чоловіка сестри. Коли за одним столом збираємося ми з сестрою та чоловіками, дбайлива теща приділяє увагу лише старшому зятю. На її думку, Микола – це джерело добробуту, турботи та всіляких талантів. Загалом не чоловік, а справжній скарб. Причому, коли мама вимовляє чергову хвалебну промову Миколі, дивиться на мого Костю. Таким чином, вона дає зрозуміти, якою нікчемністю вважає мого чоловіка

Мама любить і поважає лише одного зятя – Миколу, який одружився з моєю старшою сестрою і забезпечив їй безбідне життя. На мого чоловіка Костю у неї ніби «алергія», – вона всіляко кривиться і показує своє незадоволення, коли його бачить.

Добре, що чоловік у мене – спокійний та тямущий, він зовсім не ображається на тещу. Проте я незабаром зовсім перестану спілкуватися зі своєю матір’ю. Моя сестра Оля вдало вийшла заміж за багатого бізнесмена Миколу.

Вони покохали один одного з першого погляду, і взагалі їхня історія схожа на романтичний серіал зі щасливим кінцем. Коли мама познайомилася зі своїм першим зятем, її радості не було меж. Тепер вона знала, що Оля дуже гарно забезпечена, залишилося «прилаштувати» лише молодшу дочку.

Ось тільки при знайомстві з моїм нареченим Костей реакція матері була прямо протилежною. Вона практично прямо сказала мені, щоб я не зв’язувалася з «голотою», а пошукала кращий варіант, як у старшої сестри.
То був перший раз, коли ми посварилися з мамою через Костю. Їй були байдужі людські якості та вмілі руки мого обранця, а також те, що ми кохали одне одного.

Мамі було важливо лише одне: щоб чоловік умів багато заробляти, а Костя на той момент тільки-но закінчив університет, жив у гуртожитку і підробляв офіціантом. Загалом він ніяк не підпадав під мамині ідеальні критерії.

Минув час. Ми з Костею, попри протести моєї мами, одружилися. Ми обидва влаштувалися на роботу та взяли квартиру в іпотеку. Так, ми живемо небагато, але допомагаємо один одному у всьому і ні чого не потребуємо.

Загалом все добре. Проте з недавніх пір мені особливо не хочеться ходити з чоловіком у гості до моєї мами. Занадто гостро я відчуваю різницю в її відношенні до мого чоловіка і до чоловіка сестри.

Коли за одним столом збираємося ми з сестрою та чоловіками, дбайлива теща приділяє увагу лише старшому зятю. На її думку, Микола – це джерело добробуту, турботи та всіляких талантів.

Загалом не чоловік, а справжній скарб. Причому, коли мама вимовляє чергову хвалебну промову Миколі, дивиться на мого Костю. Таким чином, вона дає зрозуміти, якою нікчемністю вважає мого чоловіка.

Костя на подібні випади ніколи не реагує, вдаючи, що нічого не помічає. Я, звичайно, вдячна чоловікові за його стриманість, але мені мамині витівки вже порядком набридли.

Як похвалити при всіх – вона говорить виключно про Миколу, проте, якщо потрібно щось відремонтувати або кудись з’їздити, вона кличе мого Костю. Я вважаю, що це несправедливо.

А нещодавно я помітила, що навіть моїй старшій сестрі стало ніяково через мамині слова щодо її чоловіка. Раніше вона спокійно реагувала на похвалу на адресу Миколи, але потім зрозуміла, для кого, власне, були призначені всі приємні слова.

За столом повисла напружена ситуація, якої раніше ніколи не було. Проте наша мама нічого не помічає і навіть не розуміє, що своїми «одами» вона не тільки принижує мого чоловіка, а й сіє розлад у наші стосунки з сестрою. Оля тепер наче соромиться того, що живе багатше за мене.

Останнім часом сімейні посиденьки перетворилися для мене на справжнє катування. Для себе я вже вирішила, що наступне велике свято запропоную сестрі відзначити вчотирьох без наших батьків.

Ми з Олею завжди були близькі, та й чоловіки вже потоваришували. Боюся, щоб усе це не зруйнувала мамина симпатія до Миколи. Та й Костю ображати я більше не дам.

КІНЕЦЬ.