Ми з чоловіком живемо разом десь 4 роки, але він їздив на заробітки, тобто. в середньому він місяць удома – місяць там. Наразі вирішили переїхати в європейську країну та почати жити разом (у нас доньці 1,5 роки).

Були проблеми та сварки, але все можна пережити. Потім приїхала його мама, щоб допомогти купити нам будинок (грошей вистачить тільки на маленький і старенький, але нам дуже хотілося свій городик). Але вона обрала квартирку у селі міського типу і почала гнути свою думку, що нам не треба купувати цілий будинок.

Та й ми, до того ж, хотіли забрати до себе її дочку з онуками (яка з нею живе). У смт, зрозуміло, нікого ми не заберемо.

Після того, як я 100 разів попросила її вирішити це з сином, вона закотила істерику зі скандалом та голосінням. Я її вмовила повернутися, адже завжди її цінувала та поважала.

Коли ввечері чоловік повернувся, нічого йому не сказала. Рано-вранці вона поїхала.

Мені потім зателефонували всі з її сім’ї, щоб відчитати і дорікнути в тому, що я безсердечна, але я так і не зрозуміла, через що весь сир-бор (ніхто на це не відповів прямо). Чоловік теж на мене накричав, що я не змогла нормально домовитись про все з його мамою.

Але дитині треба було робити щеплення і я, посварившись з чоловіком і в глибині душі дуже на нього образившись, продовжила вдавати, що все нормально. Ми зняли невелику квартирку і все стало ідеально, півтора місяці жили без жодної сварки.

І ось одного разу, коли я готувала шашлик на сковорідці, який він дуже давно хотів, оскільки вирішила зробити йому приємне, чоловік прийшов і почав кричати, мовляв, збирайся, поїдемо зараз (хоча збиралися їхати вранці).

Я йому сказала, що я ще не все приготувала, а він почав кричати, що не зрозуміло, навіщо його жарю. Загалом ми перегризлися та заспокоїлися, сіли вечеряти.

Я попросила подати булку, а рукою показувала на батон. Він округлив очі і почав кричати, роблячи з мене дурну, мовляв, я не знаю чого хочу.

Мене це дуже образило. Ще накричав, що я сміття за день не змогла викинути.

Я одяглася і пішла, а він, подаючи мені пакети, сказав «ми без тебе тут чудово впораємось».

І мав на увазі він не дві хвилини, а взагалі. Це було з контексту. Не пам’ятаю, що він до того говорив.

Зовсім не хотілося додому повертатися, шкода, що нема до кого піти, нема з ким поговорити. А він хоче завтра заїхати до всіх родичів, які мене ненавидять.

І якщо відмовлюся, знову буде сварка. Вчора він зі своєю мамою говорив, може, це вона йому щось сказала про мене і налаштувала проти.

Дякую вам за такий корисний сайт, написала ось – і трохи стало легше. Може, дурниці все і зранку він, як завжди, вдаватиме, що нічого не сталося.

А я, проковтнувши свою гордість, теж не зможу сваритися з ним і з’ясовувати стосунки. А може, вистачить терпіти і просто розлучитися?

Я з тих жінок, яким насправді все одно є чоловік поруч чи ні – я і сама все зможу.

КІНЕЦЬ.