Зранку магазин був напівпорожній. Олег звично оглянув покупців…

– Так і є! – подумав чоловік. – Он вона стоїть, дивна якась бабуся.

Кошик великий взяла, ніби цілу купу хоче накупити, а поклала в нього тільки найдешевше молоко, хліб і гречку.

І все крутиться, крутиться, хвилин десять один шматок сиру розглядає.

– То так поверне, то отак, – подумав Олег. – Недарма все це!

Бабуся дістала другі окуляри, подивилася на сир, видно нарешті щось роздивилася, прибрала окуляри і… Поклала шматок сиру в кишеню старого пальто.

Потім вона озирнулася.

– Хоче зрозуміти, чи не бачив хто! – здогадався Олег. – Ну й дає, як прикидається! І якось зрозуміла, що в тому кутку камери немає, от же ж хитра!

Бабуся раптом побачила вітрину-морозильник, підійшла, і побачивши морозиво, посміхнулася, як дитина.

Взяла одне, потримала в руках, подумала, дістала з друге, з якимось благоговінням, з дитячим виразом передчуття на обличчі – як же ж буде смачно!

Вона поклала морозиво у кошик.

Олег весь цей час чекав, коли вона піде до каси.

І ось нарешті, коли старенька нетвердо крокуючи, рушила нарешті до каси, Олег вийшов до неї.

Працював він в цьому магазині уже кілька місяців, і знав, як тягнуть продукти отакі…

Олег був на півдорозі до бабусі. Вона вже виклала на стрічку біля каси і хліб, і молоко, і гречку, й морозиво.

Все, окрім дорогого сиру.

Аж раптом у магазин забіг хлопчина років п’ятнадцяти,

– Бабусю! – вигукнув він. – Я зі школи прийшов, а тебе вдома немає! Ну, навіщо ж ти сама в магазин пішла, бабусю? Мама з татом з роботи заїхати в супермаркет збиралися, вони все, що треба, там куплять!

– Андрійку, ну що ти так раптом розхвилювався? – запитала старенька. – Я погуляти вийшла і вирішила зайти. Мені захотілося самій хоч щось купити, дивись, це нам з тобою морозиво.

Бабуся вказала на продукти на стрічці.

– Ой, а сир я загубила, та й гаманець кудись подівся, – вона почала озиратися.

Онук підійшов ближче.

– Бабусю, ну ось же ж гаманець твій лежить у кошику, мало не випав, – сказав він. – А сир ти може знову в кишеню поклала? Як тоді, коли тебе ледь пройдисвіткою якоюсь не визнали? Ну ти, бабусю, даєш, мене вчиш, а сама що робиш?!

Бабуся поклала руку в кишеню і вийняла шматок сиру.

– Ой, Андрійку, і справді… – пробурмотіла вона. – Як же ж соромно, я знову все переплутала!

– Ось бачиш, бабусю, давай ти наступного разу краще мене почекаєш і ми разом у магазин сходимо.

Хлопець склав продукти в сумку, розплатився, і вони пішли до виходу.

Онук вів бабусю під руку і говорив їй щось добре…

…Олег спочатку був дуже роздратований – не вдалося викрити бабцю, а дали б надбавку до зарплати.

А потім зрозумів, що бабуся ніяка не пройдисвітка. А те, як онук з нею добре розмовляв? І це повернули думки Олега зовсім в інше русло…

Йому раптом стало соромно й сумно.

Ось як люди живуть – один про одного дбають! А в нього погано все вийшло!

– Адже Миколка, синок мій, теж такий чутливий, – думав Олег. – Маму любить, та й бабусі з дідом ледь що, одразу біжить допомагати.

І як же ж це я таке надумав поїхати від них? Зовсім я вже став у цьому місті. Сиджу тут, стережу, а кого?

То гульвіси біленьку потягнуть, та ковбаси шматок.

То хлопчаки шоколадку в кишеню поклали – ну їх до батьків одразу звісно.

А бабуся поклала сир у кишеню помилково, а я хотів її… Та хто я такий, щоб людей судити?!

Душно мені тут, навіщо я тут взагалі? Куди мені тепер?

А скільки він тут був? Та майже три місяці Олег у місті, як дружина його відправила куди подалі. Він спочатку розізлився – та хто вона така? Та яке має право?

Речі свої підхопив, і в місто подався, раз він, такий прекрасний, не потрібен Валі й Миколці. Теж мені, принцеса, радіти має, що чоловік у неї є!

Комбайнер!

Хоча, з комбайнерів Олега поперли були, після того, як комбайн перевернув… Добре з самим все добре.

Не шанує ніхто робочих людей, не цінує! Ну нічого, ще пошкодуєте…

…І поїхав Олег у місто, кімнату винайняв з напарником, який з ним позмінно в охороні в магазині працює.

Дуже зручно – прийшов додому, а напарник на зміні.

Спочатку у вихідні Олег розслаблявся. Добре йому! Ніхто не лізе, не каже ані води принести, ані на городі щось зробити. Сам собі господар, та й які зараз городи, коли зима?

А потім Олег засумував… Валентина, його дружина, снитися йому почала.

Наче вона в нічній сорочці, постіль стелить, і все зітхає за ним:

– І коли ж ти, Олеже, одумаєшся? Ми ж добре жили, і що за морок найшов на тебе?

А він і сам давно готовий! Він і за сином, і за мамою з батьком скучив.

А вже за Валечкою і не сказати як!

Та образа не дає йому назад піти…

А коли цього хлопця з бабусею Олег побачив, то ніби прозрів – що він тут робить, наче життя його застигло?!

Люди он як цінують близьких, тримаються їх, а він по своїй волі віддалився!

…Вранці зібрав свої речі Олег, звільнився, з власницею житла розплатився й поїхав на автовокзал.

Валечці квіти купив, синові новий телефон, батькові з матір’ю подарунки.

Їхав Олег і думав:

– Це ж як я жив ці місяці? Навіть згадати нема чого…

Олег приїхав у село й одразу пішов на свою колишню роботу.

– Відновіть мене! – з порога почав він. – Я обіцяю, що більше не підведу! Ви ж пам’ятаєте, знаєте, як я можу працювати!

І його взяли назад. Хороших працівників на селі не вистачає.

І тільки потім Олег пішов додому. Він відкрив хвіртку і побачив свою Валю.

Вона поралася по господарству.

Жінка спочатку не побачила Олега, а потім озирнулася і очам своїм не повірила.

Вона спочатку хотіла наче розсердитися, але Олег їй одразу сказав:

– Я на роботу влаштувався, взяли мене назад, тож прийми. Одумався я, обманювати більше не буду, слово даю!

Соромно мені стало і перед сином, і перед мамою з батьком, а головне перед тобою, Валю, що мало родину не розвалив. Я ж мужик, не мав я права так робити.

Примружилася Валя, подивилася пильно на Олега, щоб не подумав, що дуже сумувала без нього.

Та й вибачила Валя чоловіка, бо любить вона його!

Сам же ж Олег досі ту стареньку згадує і її онука Андрійка.

Як же ж по-доброму цей хлопчина з бабусею говорив і додому її повів до близьких.

Видно тому, що сім’я у них справжня – фортеця і для малого, і для старого. А чоловікам свою родину захищати треба.

Миколка батьком пишається, теж в училище зібрався вступати, як батько, на механізатора. Мріє фермером бути.

Разом із батьком Миколка й до бабусі з дідом допомагати ходить, добре що недалеко.

А то у діда ноги слабі, та й бабуся то газ забуде вимкнути, то воду. І за малим, і за старим нагляд потрібен.

А Валечка в Олега тепер при надії! Адже з таким чоловіком і дітей народжувати не страшно. За ним, як за стіною!

Вірить чоловікові Валя, та й бабуся ще їй говорила, що чоловік, який розкаявся, дорожчий ста праведних…

КІНЕЦЬ.