Мама мого чоловіка жила в Польщі багато років.

Вона залишила його на бабусю, коли йому виповнилося 8 років. Тата не було і в помині.

Він ріс самотнім, бо бабуся завжди мала багато роботи, її не дуже цікавили інтереси внука.

Оксана Степанівна навідувалась до сина раз в рік, привозила гроші і подарунки, він просив її залишитись, але вона поверталась назад в Польщу.

Проходили роки, свекруха створила нову сім’ю, але Віталіка не забрала до себе.

Коли йому було 14, на світ з’явилась сестра, тоді перший раз він поїхав в Польщу.

Погостював трохи, і назад до бабусі.

Через рік її не стало, тоді Віталік залишився зовсім сам, нікому не було до нього діла.

Він розповідав мені все це і плакав, ще з дитинства залишилась сильна образа на маму.

Пройшли роки, законний чоловік Оксани Степанівни розлучається з нею, хоче відсудити житло, машину, і опіку над Юлею.

Вона хотіла повернутись назад, але хата в селі давно продана.

Ми живемо в місті та плануємо дитину.

Віталіка категорично проти того, щоб його мама жила з нами, він хоче їй насолити.

А я не знаю чим допомогти свекрусі, з одного боку розумію в якій складній ситуації вона зараз.

Але з іншого розумію, чому Віталік відвернувся від рідної мами.

КІНЕЦЬ.