Марія чекала в гості свою рідну доньку з міста. Сьогодні у неї дуже непростий день народження, 70 літ.

Марія швиденько напекла її улюблених пирогів, приготувала багато страв.

На святковий стіл жінка витратила пів своєї пенсії. Накупила багато смаколиків, які полюбляють доччині діти, адже вона знає абсолютно все про їх смаки.

А в порозі вже стояли три великі торби та один мішок. То вже наготовлена передачка з села для її зятя.

Там є все, чим мати може поділитися з дітьми: картопля, морква, цибуля, консервація різна, мариновані огірочки, які так любить чоловік доньки. Все акуратно спаковано, залишилося лише в багажник машини поставити.

Ранок минув якось дуже швидко, обід та вечір вже пізній. Донька не приїхала до мами.

Телефона в Марії немає, а для багатої доньки це не важливо, вона вважає, що матері він не потрібний зовсім.

Ввечері Марія, розуміючи, що доньки вже не буде, стала прибирати страви зі столу зі сльозами на очах і з величезним розчаруванням.

Лише зараз жінка згадала про свого синочка та їй дуже гірко стало на душі.

Петро живе на сусідній вулиці, зовсім недалеко від неї.

Його батько, коли дізнався, що Марія чекає дитину, відразу втік. Більше вона про нього нічого не чула.

А сам Петро так був дуже схожий на батька, як дві краплі води, що жінка так і не змогла його щиро полюбити, тому, коли син одружився, то навіть трохи грошей йому дала, щоб він зміг купити напіврозвалену хатину стару на сусідній вулиці, аби тільки з нею не жив.

Невістку вона ніколи не любила. А нащо вона їй, коли Марія має доньку? На неї і була вся надія. Хто ж, як не донька рідна, допоможе та підтримає на старості років? Кому вона ще буде потрібна?

Але та вийшла заміж і гайнула з дому далеко. Не приїжджає і не дає звістки матері. Якось жінка просилася в гості, та донька вдала, що не чує.

А от, інша справа, її рідний синочок часто намагався бути ближчим до своєї матері, зріднитися з нею, але марно те все, для Марії лише донька завжди була на першому місці.

Вона навіть дітей сина ніколи не звала в гості, наче чужі вони їй, нерідні.

Не отримуючи взаємності від рідної неньки, Петро сам і облишив горнутися до матері, став своїм життям жити.

Лише сьогодні, коли майже пролетіло все життя, Марія зрозуміла, що прожила його марно, не по-людськи і сьогодні вона нікому не потрібна, адже Петро не переступив її поріг навіть в такий день. Але хіба вона має право ображатися на нього?

Марія, ховаючи їжу в комору, твердо вирішила, що завтра піде до невістки, вибачиться за все і запросить у гості. Тепер вона ніколи не відцурається їх, адже вона стільки помилок в житті наробила.

Але як помиритися з дітьми? Що вона їм має сказати, щоб діти вибачили їй?

КІНЕЦЬ.