Сім довгих років я прожила в Польщі разом із чоловіком, далеко від рідного дому. Весь цей час ми з мамою підтримували зв’язок лише телефоном.

Я регулярно переводила гроші як мамі, так і сестрі, щоб вона допомагала мамі з покупками та комунальними платежами. Повернувшись на батьківщину, я вирішила влаштувати мамі сюрприз.

Коли я увійшла до її будинку, моє здивування перейшло в подив. Усередині було дуже холодно, а холодильник виявився практично порожнім. Я не могла повірити своїм очам.

“Мамо, що тут відбувається? Чому в будинку так холодно і майже немає їжі?”

– Запитала я, намагаючись стримати тривогу в голосі. Мама виглядала збентеженою. “О, люба, ти повернулася! Я не чекала тебе так скоро. Ну, знаєш, я просто намагалася заощадити трохи…” – її голос тремтів. “Заощадити?

Але ж я переводила гроші! Де вони?”

– Наполягала я, відчуваючи, що щось не так. Мама опустила очі. “Ну, твоя сестра… Вона казала, що гроші потрібні на інші речі, і я не стала сперечатися.”

Я була в люті і відразу зателефонувала сестрі. “Куди поділися гроші, які я переказувала мамі? Чому вона живе в таких умовах?” Сестра почала виправдовуватися:

“Я думала, мамі вистачить. У мене свої витрати, чи знаєш…” Ця розмова повністю змінила моє сприйняття ситуації. Я зрозуміла, що не можу більше покладатися на сестру у питаннях турботи про маму.

З цього моменту я взяла все до своїх рук: облаштувала мамі теплий і затишний будинок, влаштувала доставку продуктів та контроль за комунальними платежами.

Це був урок, який навчив мене, що іноді довіру та відповідальність треба брати на себе, особливо коли йдеться про турботу про близьких.

КІНЕЦЬ.