Я вже півроку одружена. Ілля – прекрасний чоловік, про таке можна лише мріяти: дбайливий, лагідний, сильний. Ми на одній хвилі, розуміємо одне одного. Точніше, розуміли донедавна.

Мати Іллі до весілля спілкувалася зі мною нормально. Мабуть, вона думала, що наші стосунки довго не продовжаться. Ми іноді заходили до Тамари Іванівни на вечерю, розмовляли, все було гаразд. А коли вона отримала запрошення на весілля, стосунки різко зіпсувалися.

– А з ким ти одружишся? Що за Катя? – pапитала вона, тримаючи запрошення в руках. Наче забула, як мене звуть. Немов наречений мав кілька дівчат, і всіх звали Катями!

– Мамо, – засміявся Ілля, – перестань. Одружуся з Катюшею, вона в мене одна-єдина.

– Господи… – промовила майбутня свекруха і пішла на кухню. Ми потопталися в передпокої і вийшли, не попрощавшись.

– Що це з нею? – я похмуро йшла вулицею, – адже ми добре спілкувалися!

– Не бери в голову, – порадив Ілля, – мама в мене все розуміє, вона просто здивувалася.

“А що тут розуміти?” – хотіла я спитати, але не стала. Значить, Тамара Іванівна сподівалася, що ми не дійдемо весілля. І чим це невістка її не влаштовує? Не така вже я погана людина.

Підготовка до весілля розпочалася. Ніколи не думала, що це так тяжко! Думки про свекруху вилетіли з голови – справи навалювались на мене горою. Через місяць ми з Іллею стали чоловіком та дружиною. Тамара Іванівна прийшла на весілля і посилено вдавала, що не помічає мене.

– Бажаю, Ілюша, щоб ти був здоровий та щасливий. Ну, і твоя наречена. А мама завжди поряд! – Більшість гостей вже були напідпитку і не зрозуміли її шпильки. А я після такого тосту була готова крізь землю провалитися.

І ось минуло три місяці після весілля. Кілька разів свекруха приходила до нас – подивитися, яка я господарка. Проводила пальцем по шафах, перевіряла холодильник. Це мене трохи напружувало, але в жодне порівняння не йшлося з тим, як вона розмовляла.

Чомусь Тамара Іванівна вирішила, що мене не існує. Або що я є неймовірно дурна. Вона спілкувалася тільки з сином, а про мене ніби забула.

– А чому ти про Катю не питаєш? Не привіталася навіть із нею. Посварилися, чи що? – безтурботно запитав Ілля кілька днів тому. Навіть його почала напружувати атмосфера в нашому будинку.

– Про кого? – перепитала свекруха, – а, про твою дружину? Та нецікаво мені. Що про неї питати! Хазяйка нікудишня, як жінка – повний нуль, – і спокійнісінько ковтнула чай. Чашку вона вимила сама, а чайний пакетик принесла з собою.

– А нічого, що я тут? – обурилася я. Але моє запитання заглушив сміх Іллі.

– Мамо, ну ти даєш, – видавив він, – ой, не можу!

Від образи у мене всі слова у горлі застрягли. Хотілося встати і вийти геть, та ось тільки ми сиділи в нашій квартирі з чоловіком. І це – лише один із безлічі моментів, які отруюють мені сімейне життя.

Я багато чого можу зрозуміти. Добре, вона – зла людина, нехай так і буде. І не зобов’язана свекруха любити мене, це теж розумію. Але чому Ілля себе так огидно веде? Хіба чоловік не повинен заступатися за дружину? Навіщо я виходила заміж – щоб самій відбиватися від напастей?

Він навіть не розуміє, що не так. Йому смішно! Говорить, що мамі треба в телевізор іти, жарти там жартувати. Свекруха мене принижує, питає в нього:

– Вона хоч здорова? А скільки одержує на роботі? Ах, вона не працює? А чому в неї вдома тоді так брудно? Ну і дружину ти вибрав, синку!

І це, коли я стою за два метри від них, мию посуд! Влаштовувати скандали не можу – виховання не дозволяє. Але й вислуховувати ці знущання більше сили немає. Чоловік відмовляється міняти замки та продовжує запрошувати матір до нас. А розмови не допомагають – Тамара Іванівна впевнена, що має рацію у всьому.

Ілля мені так і передає після кожної телефонної розмови:

– Мама вважає, що каже правду. Вона не хоче тебе образити.

На думку чоловіка, нічого страшного не сталося. Він каже, що його такі слова не образили б. Мовляв, якщо я вважаю, що це неправда, тоді навіщо реагую так? А якщо її підколи мене зачіпають, значить, мати справді має рацію.

Що робити, я не розумію. Навіть поговорити з нею не можу – адже свекруха вдає, що мене просто немає!

КІНЕЦЬ.