– І от йшла жінка років сорока по тротуару, щось роздумувала всередині і нікого не помічала.

Як тут , хлопчина взяв її за руку і посміхнувся.

– Вибачте, ви загубили апельсини і протягнув їй фрукти в руки.

– Ні, це не моє. Я не купляла сьогодні  апельсини.

– А це й не апельсин. – відповів хлопець.

– Це шматочок сонця і маленька посмішка. Беріть. Нехай вони подарують вам радість. Жінка взяла апельсини та з посмішкою пішла додому.

Маленька дівчинка гуляла з татом за ручку. Вона розпитувала тата за день святого Миколая, за кішку, в якої скоро будуть кошенята та чому він не живе з ними.

Раптом, перед ними став молодий чоловік у світлому пальті і з сумкою апельсинів. Дівчинка захоплено дивилася на нього своїми великими розплющеними очима.

– Татку, подивися, у цього дядька білі крила!

– Це не крила, донечко. Це таке світле пальто.

– Крила! Крила! – не замовкала дівчинка.

Чоловік з апельсинами посміхнувся і протягнув дівчинці апельсини.

– Дивися, красуне. Це три сонечка. Одне тобі. Одне тату. А одне вашій мамі.

Попрощався і пішов далі.

Тут, через деякий час, до Наталі подзвонив домофон. Жінка хворіла вдома, тому закутавшись пледом пила гарячий чай. Це був її чоловік Олександр, який якраз мав повернути дочку з прогулянки. Проте, цього разу він підійшов до квартири, з трьома апельсинами в руках і промовив:

– Кохана, відчини будь ласка. Я приніс тобі вітаміни. І мені байдуже, як ти виглядаєш. Я люблю тебе будь-якою.

– Мамо. Мамо. Дивися! Як ми гуляли, нам дядько з крилами подарував три сонечка. Сказав, що це мені, татові і тобі.

Цього вечора тато вже нікуди не йшов . Він залишився зі своєю сім’єю. Назавжди.

У цей звичайний осінній вечір ще багато людей отримали свої сонечка і стали трішки щасливішими. А чоловіка в світлому пальто , люди й далі зустрічають в центрі міста, де він роздає маленькі сонечка. Адже в цьому світі ще так багато самотніх людей, які потребують щастя.

КІНЕЦЬ.