Два роки тому моє життя перекинулося з ніг на голову. “Ми повинні розлучитися,” – сказав Роберт, його голос був холодний і байдужий. Тоді я не розуміла, чому він так робить.

Все, що він міг сказати, це те, що я більше не та жінка, в яку він закохався. “Ти змінилася, стала недоглянутою та апатичною,” – говорив він.

Я дивилася в дзеркало і бачила відображення втомленої жінки.

Роберт мав рацію. Я не була тією, якою була раніше. Але він не розумів, що сам став причиною мого перетворення. Його постійне невдоволення,

критика та холодність залишили на мені глибокі сліди. “Ти не розумієш, Роберте,” намагалася я пояснити йому одного разу. “Це ти змінив мене. Твоя байдужість і постійні закиди… Я втомилася.”

Але він тільки махнув рукою, ніби мої слова були нічим. Розлучення було неминучим. З того часу, як він пішов, я відчувала полегшення.

Більше не було того тиску, тієї потреби відповідати його очікуванням. Минув рік після розлучення, і я почала повертатись у свою форму. Поступово я знайшла в собі сили дбати про свою зовнішність,

знаходити радість у маленьких речах. Я почала займатися спортом, зустрічатися з друзями, звертати увагу на свої захоплення.

“Ти виглядаєш щасливішою,” помітила моя подруга одного разу. “Так, я дійсно почуваюся краще,” відповіла я з посмішкою. “Я знайшла себе знову.”

Тепер я розумію, що розлучення стало не кінцем, а початком нового розділу в моєму житті. Я стала сильнішою, впевненішою в собі і навчилася цінувати себе такою, якою я є.

Це був складний шлях, але він привів мене до розуміння важливості самоповаги та самоприйняття.

КІНЕЦЬ.