– У нас у сім’ї такі традиції. Ти маєш слухатися і виконувати всі мої побажання. Що я скажу, те й треба робити. І не забувай – я твоя свекруха, мати твого чоловіка. Я свого часу, коли одружилася, теж переїхала жити в сім’ю чоловіка і теж виконувала все, що говорила моя свекруха. Жодного разу в мене не було думки піти їй наперекір. Запам’ятай, від цього залежить злагода усередині нашої родини. Тепер твоя черга виконувати мої побажання.

Так Олена Сергіївна одразу вказала Марині її місце. Вона стояла на кухні біля вікна і здивовано дивилася на свекруху. Вона її не розуміла. Те, що говорила з таким переконанням у власній правоті мати її чоловіка, віддавало якимось позаминулим віком. За першого знайомства Олена Сергіївна здалася Марині цілком адекватною сучасною жінкою. А зараз, коли Марина переїхала до них, як підмінили людину.

Молода жінка все не могла повірити у почуте, а свекруха продовжувала повчати невістку. – Запам’ятай, тобі прибирання потрібно проводити у всіх кімнатах, а не лише у вашій. І в кімнаті моєї дочки теж. Адже я можу синові поскаржитися і він уже з тобою по-іншому розмовлятиме. Ось прямо зараз і прибери у кімнаті Поліни.

Першим бажанням Марини після цієї промови було кинути швабру і піти у своїх справах. Сестра чоловіка була лише на два роки молодша за неї, цілком вже доросла дівчина. І чому Марина має прибирати її кімнату? І їй не подобалася ця зарозуміла нетовариська Поліна. Вона озирнулася довкола. Щойно вона закінчила прибирання на кухні. Тепер тут чистота та порядок.

Білий порцеляновий заварний чайник вона ретельно відмила. Каструлі блищали, як новенькі. Марина скрізь розклала симпатичні в’язані серветки. Все це надавало кухні доглянутого вигляду. Вона вже витратила на прибирання квартири майже цілий день.

– Марино, ти закінчила? Принеси нам чаю, – почулося з кімнати свекрухи. Звідти долинав шум увімкненого телевізора. Свекруху зі своєю донькою дивилися черговий серіал. Зітхнувши, Марина ввімкнула чайник. Їй не хотілося сваритися з ріднею, не хотілося засмучувати чоловіка. Якось розрулю ситуацію, сподівалася вона.

Вона згадала як Олег її вмовляв жити з ним у їхній родині.

– У нас велика чотирикімнатна квартира. Я достатньо заробляю. Будеш займатися домом, як ти любиш, а я подбаю про все інше. У мами та сестри окремі кімнати, тож місця всім вистачить і не треба буде витрачати гроші на оренду квартири.

Марина одразу погодилася, що так буде зручніше для їхньої молодої родини. До заміжжя вона жила з батьками та сестрою у двокімнатній квартирі. Як сестра зраділа, коли Марина поїхала жити до чоловіка. Шум скипілої води в чайнику вивів Марину з роздумів. Вона поставила на піднос чайник, дві чашки, вазу з печивом і віднесла його в кімнату свекрухи.

Олена Сергіївна прихильно кивнула. Поліна її наче й не помітила. Марина взялася за прибирання кімнати зовиці. Увечері після роботи за спільною вечерею чоловік похвалив Марину.

– Мамо, ти згодна, яка Марина гарна господиня, все встигає – і прибрати, і вечерю приготувати, і чоловіка зустріти, як годиться.

Марина одразу забула про свою образу і ще швидше заметушилась, подаючи вечерю. Вона не помітила, як Олена Сергіївна скривилася, почувши, як син назвав Марину хорошою господинею.

– Завтра треба на ринок сходити, купити овочі та м’ясо, – після вечері свекруха звернулася до Марини.

– Я завтра не можу, я працюю, вибачте.

– Олег, ти завтра залишишся без вечері, твоїй дружині ніколи, – гукнула мати синові. Той повернувся на кухню.

– Марино, давай ще раз поговоримо. Твоя робота не приносить стільки грошей, щоби за неї триматися. А в будинку стільки роботи, потрібна господиня. А коли діти підуть, як ти думаєш давати собі раду з таким навантаженням. Я хочу, щоб моя дружина займалася будинком, а не витрачала сили на те, що не приносить ні користі, ні прибутку. Давай ти завтра звільнишся і сходиш на ринок. Свекруха задоволено кивала головою.

– Я не хочу кидати роботу, вона мені подобається. Ти вибач, звичайно, але цей ваш побут мені зовсім не подобається. – Марина вперше з дня їхнього одруження спробувала заперечити чоловікові. Було видно, що це йому не до душі. Обличчя його потемніло.

– Я заробляю достатньо грошей, щоб моя дружина займалася лише моїм будинком та у перспективі дітьми. Ти не згодна? – Жорстоко сказав він.

Марина бачила, як Олег, якого вона любила, стає на очах домашнім царком. А його дружина має лише його обслуговувати і не суперечити. Звичайно, це все вплив його матері. Колись вони звідси з’їдуть і все в них буде добре. Потрібно лише трохи почекати і він зрозуміє, що не правий.

Про те, що ніколи він не зрозуміє, Марина навіть не хотіла думати. Наступного дня, коли Марина прийшла з роботи, свекруха з порога спитала її: – Ну що звільнилася? Давай швидше приступай до приготування вечері, ми їсти хочемо.

– В сенсі? Ви не можете приготувати собі їжу та чекаєте зі своєю донечкою, коли я прийду? – Марина починала сумніватися, а чи все це треба терпіти. Прийшов Олег.

– Синку. Ти ж у нас єдиний чоловік і годувальник у сім’ї, а твоя дружина не поважає мене, зовсім не хоче прислухатися до моїх порад. З роботи так і не звільнилася, тільки-но зараз прийшла додому. Вечері нема. Ми всі розуміємо, що вона прийшла до нас у сім’ю на все готове, а тепер не хоче виявляти повагу до твоєї матері.

Олег одразу почав дорікати дружині за те, що вона його не послухалася. – Я тебе просив, щоб ти звільнилася. Я хочу приходити додому і відпочивати, а не брати участь у жіночих розбірках. Що моя мама скаже, те й роби, це ж не складно.

Він пішов у їхню кімнату, Марина навіть слова не встигла сказати на свій захист, а свекруха наказала: – Швидко готуй вечерю, ми чекаємо.

У Марини від образи навернулися сльози на очі. Минуло всього півроку сімейного життя, а вона вже не вперше подумала про розлучення. Традиції у них такі свекруху слухати, бурмотіла про себе Марина, розігріваючи напівфабрикати, які купила дорогою додому. Вона була з тих людей, які довго мовчать, але коли чаша терпіння переповнюється, одразу змінюють своє життя.

За вечерею свекруха розливалася солов’ям, хвалячи сина. Ось якого я виховала чоловіка, справжнього господаря життя. І заробити може і, головне, маму поважає та інших привчає до цієї поваги, – і свекруха уважно подивилася на невістку.

“Справжній чоловік” від слів своєї матері зовсім розм’якнув і задоволено посміхався. А Марина розуміла, що в цій сімейній ідилії вона потрібна лише як хатня робітниця. Їй стало так сумно! Вона встала з-за столу і почала мити посуд. Сім’я продовжувала говорити про свої справи, не зважаючи на неї.

Наступного дня Марину розбудив вигук свекрухи. – Марино, вставай. Ти вчора лимона не купила. Біжи до магазину. Я зранку п’ю воду із лимонним соком. Де лимон?

Марина подивилася на годинник. Було тільки пів на сьому ранку, їй ще можна було годину поспати до роботи, але свекруха не вгамувалася.

– Ти чуєш, що мама тебе просить, – промимрив чоловік, якого теж розбудив мамин голос. – Давай швидко, я хочу ще поспати, – і він спробував підняти Марину з ліжка. Це й стала останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння.

– Вам треба, ви і йдіть, – голосно відповіла Марина Олені Сергіївні.

Свекруха мовчала, мабуть, приходила в себе від несподіванки, а потім ввалилася без стуку до їхньої кімнати.

– Олег, що твоя дружина собі дозволяє? У мене зараз тиск підскоче. Олег, викликай швидку. Твоя дружина хоче мене на той світ відправити. Ти чуєш, що вона каже?

– Перестаньте влаштовувати спектакль Олена Сергіївна. Я ж сказала – вам потрібно, ви й ідіть. Або відправте свою донечку. А мені на роботу треба збиратися. – Марина усунула свекруху і вийшла з кімнати.

– Я ж тобі казав – ніякої роботи, йди до магазину, – долинав із кімнати голос чоловіка.

Ага, зараз, біжу. Марина усміхалася своєму відображенню у дзеркалі. Сімейство так ще й не зрозуміло, що Марина вже все собі вирішила. Вона впорядкувала себе, вийшла з ванни і почала збирати свої речі в дорожню сумку. Саме встигну закинути речі до своїх до роботи.

– Ти куди це збираєшся? – Над нею навис чоловік.

– Звільняю вакантне місце хатньої робітниці у твоєї матері. На розлучення подам сама, тож бувай, коханий, – посміхнулася Марина. – Шукайте собі іншу хатню робітницю.

Вдома їй не раділи. Мати охала: – Як же так, дочко. Такий чоловік у тебе, мені всі подруги заздрили, достаток, квартира. Ну що такого, пішла б із роботи, допомагала свекрусі.

– Мамо, вони мене ображали постійно, я туди не повернуся.

Сестра так і сказала – тепер кімната моя, а ти живи на кухні. Тільки коли батько наказав їй потіснитися, Марина нарешті повернулася на своє місце. За місяць вона зрозуміла, що вагітна. І що їй тепер робити?

КІНЕЦЬ.