З приходом холодів Олег твердо вирішив, що батька потрібно забирати з села, адже його одного там залишати аж ніяк не можна.

Батько противився переїзду до сина, бо не хотів залишати рідні стіни. Та Олег наполіг на своєму, бо знав, що їздити щодня в село до тата йому буде значно складніше, аніж забрати його до себе.

– Заходь, тату. Ось, тепер це твоя кімната, – радісно сказав Олег, привівши батька в свій дім.

– Кімната маленька, місця в ній небагато, – насупився літній чоловік. – Синку, ну навіщо ти мене привіз сюди? Мені хочеться жити окремо, я хотів би залишитися в рідних стінах.

– Тату, перестань, ти один там не впораєшся. Я далеко, щодня на роботі. Чим я тобі там поможу?

– Я й сам справлятимуся, не переживай. Що зі мною станеться? А якщо що, у будь-якому разі я своє пожив.

– Я тебе не залишу. Не хочу далі сперечатися, – твердо заявив Олег.

– До того ж, тобі лікарі потрібні, обстеження. В твоє село лікарі не поїдуть.

– Не потрібні мені ці обстеження, – сердиться дідусь, – чим швидше Бог мене забере, тим швидше побачу твою матір. Мені без неї знаєш як погано.

Ця розмова була ні про що. Вони постійно сперечалися з батьком із цього приводу.

Літньому чоловікові хотілося жити там, де поряд могила дружини. Адже в їхньому будинку вони прожили найщасливіші моменти разом.

Колись вони познайомилися на святі, Іван Петрович закохався у неї з першого погляду. Але так зразу підійти побоявся. Став розпитувати про неї у спільних друзів, з’ясував, що називається дівчина Марією, в місті вчиться, закінчує музичне училище.

Тоді Іван подумав, що знайде її там швидко. Училищ в місті всього кілька. Став він підчікувати її біля дверей закладу, і таки дочекався.

Почали вони спілкуватися, Іван відразу їй сказав, що закохався. А потім і Марія зізналася хлопцеві, що він їй теж сподобався, тільки дівчині не личило першою знайомитися.

Довелося Івану влаштуватися в місті, брати підробітки. Пішов працювати в автосервіс, де йому виділили кімнату. Все заради побачень з Марією.

Вони були дуже закохані одне в одного, і тому, як лише Марія закінчила училище, вони одружилися. Як з’ясувалося, дівчині подобається життя в селі, тому вони вирішили там осісти.

Батьки допомогли їм збудувати будинок, невдовзі Марія народила сина. Більше дітей їм Бог не дав, тому вся їхня батьківська любов дісталася Олегу, сина вони любили понад усе на світі.

І ось зараз Іван Петрович залишився вдівцем. Його Марія відійшла в інший світ.

Син бачив, як батькові погано, тому вмовив дружину забрати тата до себе. Все ж, так спокійніше.

Тільки от сам Іван Петрович почав чахнути у міській квартирі.

І хоч невістка, Настя, дуже прихильно ставилася до свекра, та часто зауважувала, що літній чоловік неабияк сумує.

Коли Олег повертався з роботи додому, він завжди цікавився у дружини, як батько провів день.

– Щось не дуже, – сумно відповідала Настя. – Душа у батька не на місці. Сидить біля віконця, сумний, а більше на ліжку лежить. Я до нього і так, і так. Розважаю, розмовляю з ним, книжки дістала, тільки він дякує і нічого не робить. Увесь час мовчки. Лікар виписав уколи та таблетки.

Так минула зима. Потрохи літній чоловік почав звикати жити з родиною сина. Привчив себе до розпорядку дня, читав зранку, виходив у двір до таких же літніх людей, гуляв у парку, вивчав околиці.

А коли настало літо, він знову неабияк засумував, бо згадав про свій город. Адже не можна, щоб будинок пустував і ділянка бур’янами заростала.

Одного разу Настя пішла в місто у справах, а коли повернулася додому, то зрозуміла, що свекра вдома немає.

Невістка здогадалася, що він попрямував в своє село, адже він так мріяв повернутися туди.

Настя засмутилася. Коли Олег прийшов з роботи, він швидко зібрався і помчав до батька, хвилювався, чи не трапилось щось по дорозі з татом.

На щастя, з Іваном Петровичем все було гаразд, але цього разу він навідріз відмовився їхати з свого дому.

Залишити самого батька Олег не міг, тому переконав Настю на якийсь час переїхати до його батька, в село.

Настя погодилася. На диво, але їй сподобалося життя в селі. Вони з чоловіком швидко взялися до роботи – зробили ремонт в будинку, поправили огорожу навколо нього.

Щось дивовижне було у цьому будинку, перебувати в ньому і справді завжди було дуже затишно, адже він був просякнутий добрими спогадами. Все таке рідне, душевне.

Через 9 місяців у молодят народилася донечка, вони її Марією назвали, в честь бабусі.

Найбільше цьому тішився Іван, адже тепер у нього є маленька Марія – точна копія його коханої Марії. Тепер у нього знову з’явився сенс в житті.

Про одне він шкодував, що його дружина не дожила до цього моменту…

КІНЕЦЬ.