Нещодавно я дізналася про те, що моя кума подає на розлучення після 30-ти років шлюбу. Така звістка усіх здивувала, адже у них з чоловіком спільне майно, троє дітей й онуки. Що могло штовхнути 56-річну жінку на такий крок?

“З першого дня нашого шлюбу я поєднувала роботу з домашніми клопотами. До вечора я була офісним працівником, а потім до ночі домогосподаркою.

Мені доводилося прибирати, готувати, прати й робити з дітьми домашні завдання. Хотілося вірити, що з часом стане легше, але ні. Від чоловіка допомоги я так і не дочекалася. Його хвилював лише телевізор та рибалка.

Якось я занедужала, тому відклала усі свої хатні обов’язки. Михайло прийшов з вудкою додому й одразу кинувся до холодильника. Оскільки у мене не було сил готувати, то там він так і не зміг щось знайти. Чоловік накинувся на мене з претензіями.

– Ти могла б мені принаймні картоплі насмажити, адже увесь день в ліжку пролежала!

– Можливо, ти приготуєш вечерю і заодно я поїм разом з тобою? – запропонувала я.

Мене ці слова настільки образили, що я вирішила більше не терпіти усіх принижень. Якщо чоловікові настільки байдуже на мене, тоді нехай сам про себе дбає. Він просто навіть не здогадується, скільки на мені домашніх обов’язків, які він просто не помічає.

Думаю, що багатьом жінкам знайоме це відчуття, коли твоєї праці не цінують. З мене досить. Прийшов час пожити у своє задоволення”.

Діти сказали, що вчинок матері егоїстичний. Адже вона провела з їхнім батьком багато років в шлюбі, розбалувала його, а тепер хоче кинути напризволяще. Раніше треба було думати.

Я розумію свою куму, але не знаю чи варто через це одразу розлучатися. Можливо, парі вийде поговорити й дійти якогось компромісу?

А яку пораду ви б дали цій жінці? Що думаєте про її радикальне рішення?

КІНЕЦЬ.