У нашій родині цю історію згадувати не люблять, вона надто важка. Ми втратили близьку людину – мою сестру. А все сталося через трьох відморозків, яких і людьми назвати язик не повертається.

То було років двадцять п’ять тому. Сестра просто одного вечора не повернулася додому. Їй було тоді сімнадцять, але я пам’ятаю, що вона завжди повідомляла батькам, куди пішла і коли повернеться.

Того вечора вона мала прийти близько восьмої години, але так і не прийшла. Мама сиділа біля вікна і хвилювалася, тато пішов маршрутом, яким сестра зазвичай йшла від зупинки додому. Він її знайшов у гаражах. Вона вже не дихала.

Це була жахлива трагедія, була поліція, розслідування, але місце не найлюдніше, свідків не знайшлося, хоч щось підказує, що вони були, просто не захотіли зв’язуватися.

Ховали в закритій труні, бо її сильно побили та понівечили. Мама від горя оніміла, вона першого дня кричала диким моторошним голосом, а потім замовкла, на батька теж було боляче дивитися. У ньому біль мішався з безпорадністю.

Слідчий сказав, що швидше за все нікого не знайдуть, бо доказів немає, свідків також. Але він виявився неправим. Перший “звір” прийшов писати явку з повинною, через чотири дні після церемонії прощання.

Він розповів, що вони з двома друзями пили, побачили симпатичну дівчину та вирішили по куражитися. Почали чіплятися, а потім їх охопив якийсь звірячий азарт. Побили, поглумилися, покинули живу і втекли.

Цей відморозок каявся і плакав, просив у батьків прощення, стояв навколішки, благав його пробачити. Слідчий був шокований, він сказав, що якби сам не з’явився, то їх би й не знайшли. І поведінка вбивці теж викликала шок, бо він, зачинений у камері, продовжував плакати, а уві сні кричав.

Можна було б подумати, що це муки совісті та усвідомлення, але відморозок вже мав одну ходку за вбивство ще у підлітковому віці. Навряд чи ця тварина взагалі мала совість.

За його наведенням знайшли ще одного, це було нескладно, бо він був вдома та пиячив. Слідчий розповів, що коли його брали, він теж плакав і просив вибачення, хоча був сильно п’яний.

Третього знайшли, але він вже сам пустив собі кулю в лоба. Сусіди розповіли, що він кричав, ніби з кимось лаявся, ті подумали, що до нього прийшла білочка, бо він теж пив.

До суду, призначеного на третє червня, я назавжди запам’ятала цю дату, ніхто не дожив. Один просто в камері подавився, другий пішов з життя від розриву серця.

Мама тоді сказала лише одну фразу “вона всіх змусила заплатити”. Я теж чомусь вірю, що перед смертю вони бачили сестру, і сподіваюся, що вони страждали, так само як і вона. Недобре так говорити, але я рада, що вони не дожили до суду, не повинні жити такі на землі.

КІНЕЦЬ.