Наші з чоловіком батьки вже пенсіонери, мешкаємо всі в одному місті. У мене ще є молодший брат, а чоловік — єдина дитина в сім’ї.

Ми нормально заробляємо обидва і завжди намагаємося допомогти батькам, не лише грошима, а й одягом та продуктами. Але оскільки у батьків чоловіка пенсії не маленьки, то вони категорично відмовляються від будь-якої допомоги, завжди кажуть, щоб ми витрачали на себе та дитину.

Вдалося лише одного разу вмовити їх прийняти від нас у вигляді подарунка до річниці їхнього спільного життя, путівку до санаторію. Потім ще довго дякували, що так добре відпочили.

Мої ж тато і мама охоче приймають допомогу, більше того, постійно люблять розповідати, які у їхніх знайомих чи колишніх товаришів по службі діти хороші, допомагають батькам постійно, купують все. Ми тільки за останні два роки купили їм мікрохвильову піч, новий телевізор, нещодавно купили новий диван, не рахуючи допомоги по дрібницях, всякі продукти та одяг.

На день народження татові ми подарували дорогий годинник, який він віддав моєму братові, сказав, що йому потрібніше, а він і без подарунка якось проживе. Довелося купувати йому ще одні.

І це при тому, що брат обмежився поздоровленням батька телефоном. Дійшло про те, що мама мені дзвонить і каже, що ось у них уже два дні, як закінчився пральний порошок і питає, коли я приїду.

Мені вже перед чоловіком незручно, що вони так поводяться. Мені не шкода грошей для них, але ж я не мільйонер, допомагаю чим можу, але не можу зрозуміти, як живуть інші батьки на пенсію, та ще й дітям намагаються хоч трохи допомогти, онукам щось купують.

Але нещодавно я зрозуміла чому так відбувається. Я приїхала без попередження і застала у батьків свого брата із дружиною, вони вже збиралися йти.

Вони мали в руках дві навантажені сумки, я думала, що це вони батькам теж щось привозять. Вони сказали, що дуже поспішають і пішли із цими сумками.

Я стала обурюватися, говорити, що ось вони йшли з покупками з магазину і могли й батькам хоч щось залишити. Мама намагалася перевести розмову на іншу тему, почала розпитувати про внучку, як у мене справи на роботі.

Лише тоді я зрозуміла, що брат приїжджає до них за всім тим, що купую я, і тому мама і робить мені замовлення на дорогий пральний порошок, який швидше закачується в них, ніж у мене. То на продукти, яких для двох начебто б і забагато, але я якось про це не замислювалася до цього моменту.

Я висловила все, що думаю про свого брата і цю ситуацію і тепер мама зі мною не розмовляє. А я не знаю, як сказати чоловікові, за що вони образилися, мені соромно за своїх батьків.

КІНЕЦЬ.