Зі своїм чоловіком Дмитром разом ми живемо у шлюбі вже чимало років. Є у нас з ним спільно нажите майно за цей час: машина та дві чималенькі квартири.

Наша вже доросла дочка майже чотири роки, як вийшла заміж. Згодом вони з чоловіком подарували нам маленького онука, якого я дуже люблю та горнуся до нього, адже він у нас поки єдиний.

Так вийшло в житті, що її чоловік виявився не дуже успішною людиною, на жаль, ну така в нього вдача, усі люди різні, він спокійний, зовсім не амбітний, несміливий – можна сказати.

Спочатку він подавав нам великі надії на гарне майбутнє нашої доньки, займався розкруткою бізнесу і мав своє власне хороше житло, але з часом вліз в борги і зовсім все втратив, якось геть несподівано.

Тепер життя моєї доньки з її чоловіком погіршує ще й те, що дочка зараз у декретній відпустці вдома сидить, працювати Галина не може, і єдиний годувальник в її родині – залишається її чоловік.

Останній рік вони разом з дитиною перебираються по орендованих квартирах, адже свого житла в них немає.

Часто вони сім’єю переїжджають, тому що то господар виявиться поганим, то сусіди по ночах гуляють і спати їм не дають, наче на зло, якісь постійні незрозумілі причини.

Мені дуже шкода дивитися на те, як дочка з зятем постійно змучуються з тими частими переїздами та платять великі суми за оренду квартири, а це майже половина зарплати мого зятя, і на життя не вистачає їм зовсім.

В той же час, у нас з чоловіком є ще одна квартира, ми в ній не живемо. Щоб якось допомогти дітям, я намагалася умовити батька пустити їх пожити в ту квартиру, яку в даний момент ми здаємо в оренду квартирантам, зовсім чужим людям.

Та, зовсім несподівано для мене, мій чоловік і слухати мене не став, він відразу відмовився навіть від такої ідеї.

Справа в тому, що він сам вважає, що чоловік завжди повинен бути головним в сім’ї і вміти забезпечувати свою дружину та дітей усіма речами, які потрібні для безбідного життя. На його думку, зятю має бути соромно отримувати будь-які подачки від нас, і тому потрібно всього лише почекати, поки він розбереться у всіх своїх проблемах сам і не вмішуватися в життя дітей, адже вони мене про це не просять.

А якщо ми їх зараз впустимо в свою квартиру, то вже як потім скажемо, щоб вони її покинули. І якщо в них буде безкоштовна криша над головою, то зять це сприйме, як належне і зовсім ворушитися не буде, вони звикнуть, що ми їх маємо утримувати завжди.

Чоловік каже, що якщо чоловікові постійно у всьому допомагати, то його характер ослабне, і він втратить усіляку мотивацію на успіх та забезпечення своєї власної сім’ї.

А мені здається, що мій благовірний просто дуже шкодує гроші зі здачі квартири дітям, і боїться того, що сім’я дочки там оселиться назавжди.

Мені, щиро кажучи, також не хочеться втрачати наш додатковий дохід, тим паче в такий скрутний час, коли для нас це такі хороші гроші за оренду, але я вважаю, що батьки в будь-якому віці повинні піклуватися про своїх дітей і не чекати, коли ті попросять про щось, а самі підставити плече надійне, коли й так видно, що їм зараз дуже скрутно.

А особливо тоді, коли їм важко і у них непростий період в житті. Я спати спокійно не можу, знаючи, що у них на елементарні речі грошей не вистачає.

Пропонувала альтернативу – допомогти їм з оформленням і виплатою кредиту, але чоловік від моєї пропозиції і геть розізлився.

За його словами, ми вже досить вклалися в дочку, вона вже доросла і повинна була розуміти, за кого виходить заміж. Нехай, мовляв, тепер трохи подумає про своє життя – буде їй наука.

На сватів зовсім надії немає у мене взагалі – у них бідна сім’я і немає можливості допомогти нашим дітям, я це розумію, тому в цьому й не сподіваюся на них.

Залишається тільки намагатися якось впливати на власного чоловіка, іншого виходу зараз я не бачу взагалі, але я не знаю як це зробити – він дуже вперта людина, ніколи мене ні в чому не слухався.

Мені зараз дуже прикро чути його відмови і розуміти, що людина, з якою я прожила багато років, за копійку готовий зіпсувати життя власній доньці. Так не можна, їм зараз, можливо, як ніколи, потрібна наша підтримка.

Раніше такої сильної жадібності в ньому я не помічала у нього, хоча ми разом багато років у шлюбі живемо.

Як його можна переконати, що ми маємо зараз відмовитися від грошей за оренду і дітям своїм допомогти? Якщо виселимо квартирантів, то в грошах, звичайно, доведеться стиснутися, але не думаю, що будемо голодні сидіти, тим паче якісь невеликі заощадження в нас є, а скільки нам ще потрібно.

Чоловік планував наступного року змінити роботу на більш легку і низькооплачувану, але здоров’я ще дозволяє йому попрацювати на заводі кілька років, я вважаю, що це правильно буде.

Як бути? Я дуже хочу допомогти дітям, у мене душа не на місці, адже знаю, як їм зараз важко. Ми для них єдина надія зараз. А чоловік і слухати не хоче, каже, хай зять сам заробляє. Та хіба це правильно буде з нашої сторони?

КІНЕЦЬ.