Я читала раніше в жіночих журналах, що жінка після розлучення стає набагато розумнішою і вже уважніше вибирає собі нового кавалера. І мені теж здавалося, що після розлучення з Толіком я буду досвідченішою.

Перший шлюб відклався в моїй пам’яті як нескінченні сварки та нападки в мій бік.

Пам’ятаю, йому не подобалася моя зачіска, і я бігла в перукарню стригтися та фарбуватись. Відмовитись не було жодної можливості. Тоді Толя не дав би мені грошей із своєї зарплатні навіть на продукти.

Саме така угода була у нас Толею: я продовжую вчитися в університеті, а він працює. І лише він вирішує, скільки грошей мені видати. Часто він обзивав мене марнотраткою за те, що я витрачаю надто багато на його думку.

І коли я закінчила університет, то одразу побігла шукати роботу. І, нарешті, розлучилася з Толіком. Звичайно, я не збиралася залишатися сама. Мені було лише двадцять два роки, все життя попереду.

Із Ванею я познайомилася на презентації нової програми, куди мене відправили по роботі. Молодий фінансист мені здався дуже милим та привабливим. Він нормально спілкувався, не намагався на мене морально давити.

Питання з грошима ми перед весіллям вирішили чесно. Кожен має свій бюджет, щоб не було претензій. Це навіть я наполягла, щоб усі гроші були окремо. Не хотілося, щоб Ваня мені чимось дорікав.

І все було нормально рівно доти, поки я не пішла в декрет. Своїх грошей у мене стало мало. Ну, що таке декретні? Копійки. Я була впевнена, що Іван підтримає мене фінансово. Адже ми одна сім’я, і ​​ми маємо спільну дитину.

Але Ваня раптом став поводитися як колись Толік. І одного вечора ми сильно посварилися.

— Таня, ми знову в мінусі на кредитній картці. І на іншій гроші скінчилися ще вчора. Я не розумію, навіщо ти витрачаєш стільки грошей.

— Вань, я в декреті взагалі. Мені постійно щось потрібне. То памперси для малюка, то продукти. І все це зараз недешево.

— Але ж ми домовлялися економити. На іпотеку відкладати, щоб купити замість цієї одиниці троячку. Але відкласти вже третій місяць нічого не виходить. Ще й кредитка тепер пуста. Навіщо щоразу так перевитратити бюджет?

— Ти навіть не уявляєш, як це сидіти вдома з маленькою дитиною. Мені навіть у магазин вийти ніколи, доводиться все через доставку замовляти. І готувати не встигаю, доводиться готове замовляти, то напівфабрикати. А це все дорожче за звичайні продукти.

— Але, Таня, ти не маєш щоразу купувати найдорожчі речі. Ми не можемо собі це дозволити. Вибирай продукти простіше. І памперси можна не японські, а наші брати.

– Ти не розумієш, Ваня. Мені взагалі не вистачає часу, щоб нормально походити магазинами. І економити я не збираюся, я хочу, щоб у дитини було все найкраще. І їжа, і підгузки.

— Ми маємо думати про майбутнє, а не лише про сьогоднішній день. Давай ти не витрачатиме весь наш бюджет без залишку? Адже не ти ці гроші заробляєш!

І ось довелося самій собі визнати, що мені в чоловіки вдруге дістався скупердяй. Добре, якби він намагався на мені економити. Але він намагається заощаджувати на нашій маленькій дитині!

І ці скандали почали повторюватися із незавидною регулярністю. Особливо у дні перед зарплатнею, коли грошей на картці залишалося зовсім мало.

Ваня навіть ставив мені у провину, що не може улюбленого напою попити після роботи через мене. Нібито грошей не вистачає на похід із друзями до бару.

Я спробувала домовитися з Ванею про загальний бюджет, але почула, що він такій марнотратці грошей не довірить. Все один на один, як із Толіком колись. І як вийти із цієї ситуації, я не знаю. До закінчення декрету чекати ще довго, а йти від чоловіка з немовлям на руках – це зовсім безумство.

КІНЕЦЬ.