Пропрацювавши багато років у пологовому відділенні, я була свідком багатьох історій. Але одна з них залишилася у моїй пам’яті назавжди.

Ближче до кінця моєї кар’єри сталося щось незвичайне. Одного дня до мене у відділення надійшли дві породіллі: Ірина та Ольга. Між ними відчувалося напруження. Я підійшла до Ірини, яка лежала в передпологовій палаті.

Вона була дуже напружена, і її погляд раз у раз ковзав у бік Ольги. “Все буде добре, Ірино. Ви тут у безпеці,” – намагалася я її заспокоїти. Ірина зітхнула і сказала:

“Це не просто пологи… Ольга, яка лежить там, – коханка мого чоловіка. І ми обидві вагітні від нього.”

Це одкровення вразило мене. Я постаралася зберегти професіоналізм, але всередині відчувала суміш здивування та співчуття. Пройшовши до Ольги, я помітила, що її стан був ще більш напруженим. “Як ви себе почуваєте?”

– Запитала я. Ольга ледве стримувала сльози. “Я знаю, що вчинила жахливо… Але я теж люблю його. І ця дитина для мене все”.

Я намагалася підтримати обох жінок, незважаючи на складність ситуації. Пологи пройшли успішно, і обидві породіллі благополучно народили. Після пологів я зайшла до них. Ірина, тримаючи на руках новонародженого, сказала мені:

“Я вирішила залишити минуле позаду. Для своєї дитини я хочу тільки миру та кохання.”

Ольга, що сидить в іншому кутку палати, тихо додала: “Я теж. Я розумію, що нам обом доведеться багато що переглянути у своєму житті.” Тоді я зрозуміла, що іноді життя підносить несподівані уроки.

Обидві жінки, зіткнувшись із таким складним випробуванням, знайшли у собі сили прийняти та пробачити. Ця історія залишила в моєму серці глибокий слід і згадала про невичерпну мудрість і силу жінок.

КІНЕЦЬ.