Коли мені було 40 років, моє життя здавалося досить комфортним. У нас з чоловіком Олексієм було двоє чудових дітей, і ми жили розміреним та щасливим життям.

Але одного разу ми вирішили, що хочемо усиновити ще одну дитину. Саме тоді у наше життя увійшла Маша, трирічна дівчинка із місцевого дитячого будинку.

Ми не могли й уявити, наскільки це змінить наше життя. Маша була чарівною, але від початку у нас виникли проблеми. Вона здавалася неспокійною і часто плакала ночами.

Ми намагалися заспокоїти її, але нічого не допомагало. “Можливо, це просто період адаптації”, – говорила я Олексію, сподіваючись, що з часом все налагодиться. Але минули місяці, і ситуація лише посилювалася.

Маша стала агресивною по відношенню до інших дітей, і конфлікти стали щоденним явищем. Ми намагалися звернутися за допомогою до психологів, але це не давало помітного поліпшення.

“Я не знаю, що нам робити,” – зізналася я одного разу Олексію, почуваючи себе абсолютно безсилою. “Ми намагалися зробити все можливе, але здається, що ми лише погіршуємо ситуацію.” Олексій обійняв мене.

“Ми повинні триматися разом. Заради всіх наших дітей”, – сказав він. Поступово ми почали розуміти, що проблеми Маші були набагато глибшими, ніж ми могли собі уявити.

Зіткнувшись із жорстоким ставленням у дитячому будинку, вона розвинула поведінкові розлади, з якими нам доводилося боротися щодня.

Це був важкий час для нашої родини. Ми втрачали сон, наші стосунки з іншими дітьми страждали, і навіть наш шлюб опинився під загрозою.

Але, незважаючи на всі труднощі, ми продовжували любити Машу і намагалися дати їй ту любов і підтримку, якої їй так не вистачало в її маленькому житті. Цей досвід змінив нас. Він показав, наскільки складним може бути батьківство, але також і те, як важливо боротися і не здаватися перед труднощами.

КІНЕЦЬ.