Гірко усвідомлювати, але за 20 років на заробітках я ні до чого не доробилася. Я це зрозуміла не одразу.

Я лише й бачу з яким презирством на мене дивляться родичі. Мовляв, чим я там займалася стільки років.

До Італії мене надихнуло поїхати – розлучення з чоловіком. Він давно нічого не робив для сімʼї, тільки своїх колег і біленьку пильнував.

А в нас двоє дорослих синів, яких треба ставити на ноги. От я й не стала терпіти це і розлучилася.

Коли мої хлопці виросли та одружились, то обоє пішли в зяті. Але їхні наречені були з нашого села.

Заробляла я в Італії коли 900, коли 1000 євро. Ділила цю суму на всіх: собі символічно, синам по 300 євро і матері частину.

На що діти витрачали гроші я не питала, думала, що вони в мене мудрі і самі розуміють як поводитися з грошима.

Але час потім показав, що вони були в свого батька. Ні відкласти, ні купити чогось путнього не купили, вже не кажу про якесь окреме житло.

Куди ті гроші йшли один Бог знає.

Але в моєї сестри все було навпаки.

Вона собі зразу поставила ціль – заробити на дві квартири для дочок

Таки жінки мудріші трохи. Дівчата не стали витрачати євро, а клали в схованку. Так на одну квартиру назбиралося, а потім на другу.

Це сестрі по 5 років на квартиру пішло.

Але додому ще не поспішає, хоче підзаробити, щоб не їхати з порожніми руками.

А я сиджу і така не можу вловити момент, коли припустилася помилки.

Все чого я добилася – помогла дітям грошима, але ж собі ж ніякого добра не нажила. Навіть машину не купила.

Мене ніби осінило. Я зрозуміла, що треба тепер думати про своє майбутнє, грошей сини більше не отримують. Вже дорослі, нехай самі щось роблять.

Тепер і собі хочеться квартиру купити, бо повертатися в старий будинок після італійських умов не хочу. Або це треба було робити в ньому ремонт

Змарнувала свої сили, час і гроші. Але ще не надто пізно…

КІНЕЦЬ.