Я рано вийшла заміж, щоб піти з неблагополучної родини, і прожила з чоловіком майже 30 років, але в 50 років він зустрів на своїй роботі іншу жінку, Ларису, молодшу за мене на десять років.

Перед тим як піти від мене до неї, він нагадав мені про наш роман у самому його зародженні, проводячи паралелі з його новими стосунками. Нібито через мене іскра між нами зникла.

Спустошена, боячись втратити наш будинок і все, що я мала, я благала чоловіка передумати, але в мене не вийшло. Чоловік повернувся за два тижні

і запропонував почати все заново. Я його вибачила і прийняла назад, проте наше возз’єднання було напруженим

. Його усунення було відчутним, а мої прохання про прояснення ситуації стали щоденними і залишалися без відповіді.

Незабаром я зрозуміла, що мій колишній відчай був пов’язаний швидше зі збереженням мого комфорту, ніж нашим коханням.

Визнання чоловіка в тому, що дружина потрібна йому тільки для того, щоб займатися домашнім господарством, посилювало мій розпач.

Я зрозуміла, що Лариса просто виявилася сильнішою за мене і не стала тримати поруч чоловіка, який її не цінує.

Мій розпач досяг свого піку, і я вирішила подати на розлучення, незважаючи на потенційне засудження суспільства.

Я вважаю, що ніколи не пізно змінити своє життя.

КІНЕЦЬ.