Жінки, потрібно більше дбати про себе. Але зрозуміла я це зовсім недавно.

– Чоловік назвав мене «убогою замухришкою», коли я захотіла купити нове пальто. Сказав, що . Всю ніч проплакала від образи, – розповіла жінка в пошті – я ж тягла на собі всіх той рік, що він не міг знайти роботу!

Так, відмовляла собі у всьому, так, дивлюся в дзеркало і розумію, що перетворилася в мишу, але невже тільки я в цьому винна?

Адже все робила заради сім’ї, а воно, виходить, ніхто і не цінує …

Смішно? Зовсім ні. Таких історій – безліч, і кожна починається просто «я відмовилася від усього заради близьких».

У мене був схожий період. Році в 2009 трапився великий фінансовий спад. Народ почав стрімко убожіти, купівельна спроможність знизилася, і маленький сімейний бізнес, який ситно годував, довелося закривати. Розраховуючи і сподіваючись вийти хоча б в нуль, а не мінус …

В результаті до осені єдиним доходом став мій не надто великий офіційний заробіток в редакції, витрати довелося стиснути до мінімуму, жити стало нудно і сумно, а я … Ну, як і будь-яка жінка, поставила собі за мету сімейство витягувати з ями, тому як діти, тому як мама …

Підозрюю, зі схожою ситуацією хоча б раз у житті стикалася кожна жінка.

І кожна жінка починала діяти за відпрацьованим мільйонами товаришок до неї сценарієм: знайти підробіток, урізати власне фінансування навіть в життєво важливих питаннях до мінімуму, кожну копійку і кожне зернятко нести в клювику додому, улюбленим дітям.

Ось і я опинилася справжньою бабою. Їхала з дому в понеділок рано вранці, поверталася – в п’ятницю ввечері, тому як жили за містом і проїзд туди – назад дозволити собі не могла. Найчастіше в понеділок вранці в гаманці лежало кілька гривень.

Після офіційного завершення робочого дня відправлялася мити підлогу і тарілки, ночувала на диванчику в нашій редакції, зображуючи появу на роботі раніше всіх … Харчування – триразове, пиріжок у вівторок, середу і четвер. Більшого собі дозволити не могла.

Згадувати смішно і сумно водночас: дивлячись на усміхнену фізіономію, намакіяженну старанно, на шмотки, що залишилися з «ситих» часів, мало хто міг побачити за спиною страшний привид злиднів.

Вистачило запала до середини зими. У січні початку … здуватися. Сили втрачати, та й бажання взагалі що-небудь робити. У дзеркалі спостерігала стрімке перетворення в саму що ні на є натуральну мишу, і якщо спочатку це засмучувало, то … з кожним днем ​​ставало все глибше і глибше на себе наплювати.

Основна мета – нагодувати дітей і хоч якось їх одягати – підтримувалася, а сама … Ну, сама ніби як вже віджила своє. Як-не-як тридцять років, та всі так живуть …

І ось тут я зрозуміла: на мене дивляться, як на порожнє місце. Усе. Колеги, які типу не тільки колеги, але і підлеглі, потихеньку, а то і в відкриту саботують роботу.

Замовники і рекламодавці починають потихеньку грубіянити. Вдома моя  робота на знос сприймається як саме собою зрозуміле. Нездyжання обурюють, рідкісні спроби хоча б привести себе в порядок, викликають посмішку – мовляв, куди вже тобі брикатися.

Апофеозом всьому стала пропозиція моєї мами повечеряти макаронами, що залишилися в дитячих тарілках. Вона їх для собачки сусідської залишила, але якщо вже я приїхала додому, більше все одно нічого немає, а готувати – пізно …

Знаєте, у мене була iстерика. Мама потім виправдовувалася, мовляв, помутніння якесь знайшло. Я тільки потім помітила – такі «помутніння» постійно трапляються у тих, чиї близькі самі ставлять на собі хрест.

Як тільки ми починаємо добровільно відмовлятися від будь-яких ресурсів в чужу користь, навколишні мимоволі намагаються позбавити і залишків. Несвідомо, не зі злa.

Просто на рівні підсвідомості, адже людина, по суті, тварина, і закон джунглів суворий: виживає найсильніший, а не той, хто поставив на собі хрест. Слабкого дoбивaють, навіть якщо він – найближча і найрідніша людина.

Тому будьте хоч трохи егоїстами. Любіть себе і дбайте про себе. Інакше – бiда. Вам, в першу чергу. Ваших жеpтв ніхто не оцінить, навпаки, візьмуть як належне, і потім будуть дивуватися – як, невже тобі щось ще треба?

Зранку я встала з твердим наміром, що сьогодні я обов’язково куплю собі це пальто. І не тільки.

КІНЕЦЬ.